Після заяви володимира путіна про те, що росія розмістить у Білорусі ядерну зброю, яка пролунала наприкінці березня, розвідка спостерігає за реалізацією цього плану. 18 квітня генсек НАТО Йенс Столтенберг та заступник держсекретаря США Венді Шерман сповістили, що цього поки не сталося.

Проте росію Столтенберг назвав найпрямішою загрозою, а Китай, що непрозоро нарощує ядерний потенціал, викликом глобальній системі, яка обмежувала швидке розповсюдження зброї. Зараз вона під загрозою зникнення, констатує генсек НАТО.

Колись Україна відмовилася від ядерного потенціалу в обмін на гарантії безпеки за Будапештським меморандумом та із приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. У 1993 році до Договору офіційно приєдналася і Білорусь, тоді як зараз порушує свої міжнародні зобов’язання. Якщо вона і далі йтиме цим шляхом, то стане однією з ядерних держав. Які зараз у цьому клубі офіційно та неофіційно, давно та нещодавно, та який ядерний потенціал у цього обмеженого кола?

Як розпочиналися програми ядерної зброї "старої п’ятірки"?

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, який було укладено у 1968 р., відштовхувався від того, що в світі п’ять країн визнані такими, що мають ЯЗ. Усі вони входять до Радбезу ООН і складають так звану "стару п’ятірку" ядерних держав.

США. Там стартували із розробкою ядерки у 1939 р. в межах Манхеттенського проекту. Розширення та  збільшення інвестицій у нього відбулося у 1942 році. До кінця Другої світової Штати мали три види ядерної зброї. У липні 1945 р. було проведено перші випробування. А вже у серпні того ж року відбулося перше і поки єдине бойове застосування ядерної зброї в світі: ядерні бомби скинули на Хіросіму та Нагасакі.

Росія. Отримала і ЯЗ, і статус члена Радбезу у спадок від СРСР. Перші кроки у власній ядерній програмі СРСР здійснили у 1942 р., але шаленого поштовху вона набула після використання ЯЗ Штатами. Під час неї активно використовувалися розвіддані щодо Манхеттенського проекту та зусилля полонених німецьких вчених. Перші випробування відбулися у серпні 1949, а за чотири роки СРСР випробував першим у світі термоядерну бомбу.

Велика Британія. Розпочала програму ще під час Другої світової. У 1943 р. її об’єднали із американським Манхеттенським проектом. У 1946 р. Штати законодавчо обмежили доступ інших країн до даних про ЯЗ. Тоді Велика Британія реанімувала власні розробки та вперше провела випробування у жовтні 1952 р. атомної бомби, а у 1957 р. – термоядерної.

Франція. Може вважатися піонером у дослідженні ядерки, враховуючи роботи таких видатних своїх вчених, як Марія Складовська-Кюрі, Анрі Беккерель, Бертран Гольдшмідт ще до Другої світової та під час неї. Після війни розпочала програму, залучивши до неї ізраїльських вчених. У 1957 році укладено договір про спільну програму із Німеччиною та Італією, але вже у 1958 р. її розірвано. Перше випробування відбулося у 1960 р.

Китай. Розпочав роботу над створенням ЯЗ у 1954 році, заручившись підтримкою СРСР на ранніх етапах. Союз припинив підтримку у 1960 р. та відкликав своїх спеціалістів. Тоді СРСР вже вів переговори про мирне співіснування із США та Великою Британією. Китай продовжив реалізацію програми самотужки, здійснивши перші випробування у жовтні 1964 р.

Як розпочалися програми ядерної зброї нової трійки?

Індія, Пакистан та Північна Корея мають власні програми ядерної зброї, чого не приховують. Індія та Пакистан послідовно відмовляються приєднуватися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. КНДР приєдналася до нього у середині 80-х, але вийшла з нього у 2003 р.

Індія мала власну ядерну програму ще у 1944 р., але вона стосувалася тільки досліджень. Поштовхом для розробки ЯЗ став програш у прикордонній Китайсько-індійській війні у 1962 р. Не отримавши гарантій безпеки від ядерних Штатів та СРСР, свій проект вона реалізувала та провела перше випробування, "Усміхнений Будда", у травні 1974 р., а друге – у травні 1998 р.

Пакистан почав розробку ядерної зброї також в результаті військового програшу під час Визвольної війни за Бангладеш у 1971 р., в результаті якої Східний Пакистан, підтримуваний Індією та СРСР, отримав незалежність. Продемонструвала її результати держава після другого ядерного випробування Індії – наприкінці травня 1998 р.

КНДР є найтаємничішою із трьох держав "нової трійки". З початку 60-х років вона отримала відмову у сприянні від СРСР та Китаю. З-посеред інших країн, її шлях від розробки та демонстрації був найтривалішим. За цей час Північна Корея встигла приєднатися до Договору про нерозповсюдження, спробувати вийти з нього у 1993 р., а остаточно вийшла у 2003 р.

Через три роки після цього КНДР проголосила про успішні випробування, що підтверджено фіксацією радіоактивного викиду. У 2007 р. уряд підтвердив наявність зброї. Розпочалися переговори про засвідчення ядерних програм та виведення з ладу атомного реактору Йонбен в обмін на постачання палива та порозуміння із США та Японією. Але після угода була скасована у 2009 р.

Мовчазна програма Ізраїлю

Ані заперечуючи, ані визнаючи програму ядерної зброї, перебуваючи поза Договором про нерозповсюдження, Ізраїль називають дев’ятою країною, що має власну ЯЗ. Оцінки ґрунтуються на політичних завуальованих заявах, розвідданих, припущеннях та злитих учасниками відомостей.

Стартом була потужна співпраця із Францією після Другої світової війни і широкий доступ до розробок ізраїльських вчених. Вона тривала до 1958 р. беззастережно, а потім, до початку 60-х років, із умовою, що йдеться про мирну ядерну програму.

У 1963 р. розпочалося протистояння із США щодо ізраїльської ядерної програми. У Штатах наполягали на розкритті розкриття відомостей про Центр ядерних досліджень поблизу міста Дімона та регулярни його відвідуваннях. Розпочинали домовленості Джон Кеннеді та Бен-Гуріон. Але на той момент, коли певної домовленості було досягнуто, прем’єром Ізраїлю вже був Леві Ешкол, а Кеннеді було вбито. Тож перевірки ядерного об’єкту поблизу Дімони до кінця 60-х хоч і відбувалися, але не надто прискіпливо.

Власну ядерну зброю, за даними ЦРУ, Ізраїль отримав після Шестиденної війни у 1967 р. та мав вже у 1969 р. Згідно із книгою Авнера Коена "Ізраїль та бомба", у 1969 р. президент США Річард Ніксон із прем’єром Ізраїля Голдою Меїр уклали таємну угоду. Згідно із нею Ізраїль продовжує політику двозначності, а США не перевіряють об’єкт біля Дімони, не наполягають на приєднанні до Договору про нерозповсюдження, не помічають наявність ядерної зброї. Якщо таємна угода була, її  й надалі дотримуються наступники Ніксона та Меїр.

Потенціал ядерної зброї

Згідно із даними щорічника SIPRI 2022 (Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру), орієнтовна кількість одиниць ядерної зброї у світі – 12705. 9440 з них – на військових складах, 3732 розгорнуті і 2 тис. з розгорнутих у стані високої оперативної готовності.

Дослідники констатують, що кількість одиниць до недавнього часу скорочувалася за рахунок демонтажу боєголовок США та росією, але цей процес зупинився. І росія, і США мають програми заміни та модернізації боєголовок, систем доставки, потужностей з виробництва. Решта держав або у стані модернізації, як Китай, або збільшують запаси, як Індія, Пакистан та Велика Британія.

У Федерації американських вчених (FAS) уточнюють, що станом на початок 2023 р. кількість боєголовок, призначених для оперативних сил, зростає таким чином:

"Сполучені Штати все ще повільно скорочують свої ядерні запаси. Франція та Ізраїль мають відносно стабільні запаси. Але вважається, що Китай, Індія, Північна Корея, Пакистан і Велика Британія, а також, можливо, росія, збільшують свої запаси".

США. Мають 5244 боєголовок (за даними FAS) або 5428 одиниць (за даними SIPRI). Американські вчені вказують, що кількість скорочується. Третина боєголовок розгорнута та готова до використання. Половина з цих 1700 у тривожному стані, зокрема й 400 міжконтинентальних балістичних ракет та приблизно така ж кількість балістичних ракет на підводних човнах.

100-150 одиниць американської ЯЗ (бомби В61) розміщені на шістьох авіабазах у п’ятьох країнах-членах НАТО: Туреччина, Італія (на двох авіабазах), Німеччина, Нідерланди, Бельгія. Точна кількість засекречена, але зараз вона десь у 70 разів менша, ніж була наприкінці 70-х років минулого століття. Тоді США мали у Європі понад 7 тис. одиниць ЯЗ

росія. Має біля 6 тис. боєголовок: 5977 за даними SIPRI чи 5889 да даними FAS. У росії найбільша в світі загальна кількість одиниць, але й найбільша кількість списаних та у резерві (1400 та 2815 одиниць відповідно).

росія хоче розмістити у Білорусі ЯЗ – тактичні заряди до вже розгорнутого там ракетного комплексу "Іскандер-М".

Велика Британія. За всіма даними має 225 одиниць ЯЗ, 105 з яких в резерві або не розгорнуто. Має намір збільшити кількість боєголовок до 260 одиниць. Оперативно доступними зараз є 120 боєприпасів, з яких 40 можуть бути розгорнуті в будь-який момент.

Франція. Має 290 боєголовок, з яких більшість на підводних човнах, а меншість є крилатими ракетами повітряного базування. Розгорнуто 280 одиниць.

Китай. За даними американських вчених має 410 одиниць ЯЗ нерозгорнутих або у резерві. За даними SIPRI – 350 одиниць. Політика Китаю – невикористання першими, тому у мирний час боєголовки не прикріплені до ракет.

Індія. Має 164 боєголовки. Всі у резерві та не розгорнуті, за даними FAS. SIPRI вказують, що загалом їх 160.

Пакистан. Має 165 чи 170 нерозгорнутих одиниць ЯЗ.

КНДР. Потенціал дуже орієнтовний: від 20 до 40 одиниць, а стан неможливо оцінити.

Ізраїль. 90 боєголовок – такими є оцінки кількості ЯЗ. Як і у випадку із Північною Кореєю, оцінити стан неможливо, бо статус не визнано.

Дослідники зазначають, що вся інформація стосовно глобального потенціалу ЯЗ не є прозорою. І стосується це не тільки Ізраїлю, який не визнає наявність зброї, чи КНДР, яка ігнорує всі запити, але й решти. Навіть США, Франція та Велика Британія оголошують лише "певну інформацію".

Раніше "Ми - Україна" розповідав про 23 президентів різних держав, які були засуджені за різні злочини протягом останніх десяти років.