14 грудня Європейська рада узгодила перехід України до етапу переговорів про вступ до ЄС. "Ми – Україна" розбирався, яким є шлях до членства, що передбачають переговори та як довго можуть тривати.

Яким є шлях переговорів та приєднання?

Спрощено шлях до членства у ЄС можна розділити на дев'ять етапів, перші чотири з яких Україна пройшла: подання заявки, висновок Єврокомісії, схвалення країнами-членами ЄС статусу кандидата, згода держав-членів на початок переговорів.

Попереду ще п'ять етапів, які узагальнено можна описати так:

• Єврокомісія має запропонувати проект, рамку для переговорів. Переговори про приєднання офіційно починаються після того, як держави-члени погоджують переговорну рамку;
• Переговори структуровані у 5 загальних кластерів та 35 розділів у них. Згідно із цими напрямками країна готує національні закони та стандарти до вступу. Держави-члени мають погодити відповідність вимогам за кожним випадком;
• Після завершення переговорів за усіма кластерами та розділами, Єврокомісія надає висновок про готовність країни стати членом ЄС;
• Базуючись на звіті Єврокомісії, країни-члени ЄС одноголосно закривають переговорний процес. Також необхідна схвальне голосування у Європарламенті;
• Усі члени ЄС підписують та ратифікують із країною-кандидатом приєднання до ЄС.

Погодити одностайно початок переговорів із Україною 14 грудня вдалося тому, що найбільший нинішній ідейний супротивник прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан вийшов на час голосування.

"Протягом наступних років буде потрібно щонайменше 70 одностайних рішень для схвалення вступу України до ЄС", - попередив його політичний радник Балаш Орбан.

Із переліку необхідних для вступу кроків вже зрозуміло, звідки ці кілька десятків голосувань візьмуться. Проте невідомо, хто стане на чолі Угорщини за результатами наступних парламентських виборів, які мають відбутися у 2026 році, і невідомо, на які позиції приставатиму інші держави-члени під час багатьох майбутніх голосувань. Зрозуміло лише, що швидким і простим процес переговорів не буде, бо й раніше таким не був. За виключенням країн, які або робили це на старті, або були максимально готові до євростандартів.

Як довго країни-члени вели переговори щодо вступу?

Шість країн були засновниками ЄС: Бельгія, Нідерланди, Франція, Німеччина, Італія та Люксембург. Вони процесу приєднання не мали дотримуватися. Нині ж країн-членів 27, і решта 21 країна, окрім піонерів, мала шлях від подання заявки до вступу.

Середній строк приєднання до ЄС – дев'ять років. Дев'ятьом країнам знадобилося десять та більше років для приєднання, Кіпру та Мальті майже 14 років.

Зазвичай 3,5 роки потрібно, щоб після заявки отримати статус кандидата. Україні знадобилося менше чотирьох місяців.

Переговорний процес в усіх випадках, навіть коли вступ відбувся швидко, займав найбільше часу.

П'ять та більше років для переговорів про вступ знадобилося 11 країнам. Швидше за все впоралися Австрія, Фінляндія та Швеці – 1,3 року. Найдовше – Португалія, Іспанія, Хорватія – понад 6 років.

Нижче – візуалізація американського Дослідницького центру Pew із строками приєднання 21 країни до ЄС. Світлий блакитний – період переговорів у цьому процесі.

Також є кілька країн, які подавали заявки, але так членами ЄМ і не стали.

Швейцарія. Подала заявку на членство у 1992 р., але скасувала її через відмову на референдумі ратифікувати угоду про Європейську економічну зону;

Норвегія. Подавала заявку тричі: у 1962 р., 1967 р. та 1992 р. На референдумах у 1972 р. да 1994 р. громадяни проголосували проти вступу;

Ісландія. У 2009 р. подала заявку, у 2010 р. її схвалили та стартував процес переговорів. У 2013 р. перемовини заморозили, а у 2015 р. заявку було відкликано за рішенням уряду;

Туреччина. Подала заявку у 1987 р., схвалення отримала у 1999 р. У 2005 р. почалися переговори, але у 2016 р. були заморожені за ініціативи ЄС внаслідок "непропорційно репресивних заходів" турецького уряду під час придушення перевороту у 2016 р.

Які умови для України перед переговорами?

Ухваливши рішення 14 грудня на саміті ЄС, Європейська рада закликала затвердити переговорну рамку після того, як Україна виконає кроки, передбачені у звіті Єврокомісії 8 листопада 2023 р.

Тези зі звіту:

• Слід продовжити реформування виборчої законодавчої бази з метою виконання невиконаних рекомендацій Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ;
• Реформа (державного управління – авт.) сповільнилася або зупинилася в ряді секторів;
• Місцеве самоврядування на звільнених і прифронтових територіях має бути поступово відновлено там, де це дозволяє безпекова ситуація;
• Необхідно ще вдосконалити законодавство щодо добору суддів, а також запровадити більш прозору процедуру добору прокурорів керівного рівня;
• Після ліквідації Київського окружного адміністративного суду необхідно створити новий адміністративний суд для розгляду справ, пов’язаних із центральними державними органами;
• Потрібні законодавчі та інституційні зміни для забезпечення міцнішої дисциплінарної системи для прокурорів. Для підвищення прозорості, ефективності та доступу до правосуддя Україна також має продовжувати зусилля щодо цифровізації судової системи. Необхідно ще вжити системних заходів для просування реформи виконання судових рішень, у тому числі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
• Щоб забезпечити результативність та сталість антикорупційних зусиль, Україна має продовжувати накопичувати надійну історію розслідувань, судових переслідувань та остаточних судових рішень у справах про корупцію на високому рівні, включаючи арешт та конфіскацію злочинних активів;
• Щоб впоратися зі зростаючим навантаженням, необхідно збільшити штат НАБУ, прокурорів САП та суддів Вищого антикорупційного суду. Крім того, слід додатково захистити САП від можливого неналежного втручання;
• Законодавча база та оперативний потенціал боротьби з організованою злочинністю залишаються слабкими. Ефективній боротьбі з організованою злочинністю також перешкоджають процесуальні прогалини, дублювання юрисдикцій, поширена корупція та недостатньо розвинена ІТ-інфраструктура.;
• Щодо прав осіб, які належать до національних меншин, Україні необхідно виконати решту рекомендацій Висновку Венеціанської комісії від червня 2023 року та подальшого Висновку від жовтня 2023 року. Необхідні також подальші зусилля, щоб забезпечити людям з інвалідністю можливість користуватися своїми правами;
• Треба прийняти закон про захист персональних даних, узгоджений із acquis ЄС;
• Україні необхідно передбачити нові шляхи забезпечення післявоєнної структури для плюралістичних і незалежних неонлайн-ЗМІ (зокрема телебачення), включаючи довгострокову перспективу суспільного мовника та незалежність національного регулятора.

Також є зауваження у сферах конкурентоспроможності, внутрішнього ринку, сільського господарства, екології, які здебільшого пов'язані із російською агресією.

Формально за усіма напрямками, визначеними ЄК, Україна продемонструвала певний, добрий чи помірний, результат. Цитати стосуються недосконалостей у реалізації, і багато в чому вони пов'язані із війною.

Якими є умови під час переговорів?

На етапі ухвалення заявки та надання статусу кандидата Україну вже визнали країною, яка відповідає Копенгагенським вимогам. Вони ухвалені у 1993 р. для країн, які гідні бути членами ЄС.

Згідно із Копенгагенськими критеріями, треба мати:

• стабільні установи, що гарантують демократі, верховенство права, дотримання прав людини та захист меншин;
• дієву ринкову економіку;
• визнання політичних, економічних та монетарних цілей ЄС.

Відповідність їм не є лиш раз зафіксованою. Під час переговорів країна має цю відповідність не втрачати. І до того ж триматися рамок переговорів, які ще пропишуть (очікується, що у березні 2024 р.) та які відповідатимуть 6 кластерам та 35 розділам умов щодо вступу.

"І, знову ж таки, країни-члени повинні погодитися одноголосно, що всі вимоги виконано. Лише після цього може відбутися останній раунд рекомендацій Комісії, голосування держав-членів і підписання Європейським парламентом, що передує ратифікації договору про приєднання, який завершує процес, - описує процедуру Ліза Гомель помічниця директора Європейського центру Атлантичної Ради, - Зайве говорити, що процес тривалий і технічний. І постійним ускладнюючим фактором є необхідність одностайного схвалення державами-членами через численні проміжки часу. Оскільки в червні 2024 року відбудуться вибори до Європейського парламенту та низка національних виборів у той же період, склад парламенту та пріоритети країн-членів щодо розширення (і, відповідно, реформування ЄС) можуть суттєво змінитися".

Шість кластерів:

• основи
• внутрішній ринок
• конкурентоспроможність та інклюзивне зростання
• зелений порядок денний і стійке підключення
• ресурси, сільське господарство та згуртованість
• зовнішні відносини

35 розділів:

• вільний рух товарів
• свобода пересування працівників
• право заснування та свобода надання послуг
• вільний рух капіталу
• державні закупівлі
• право компаній
• право інтелектуальної власності
• конкурентна політика
• фінансові послуги
• інформаційне суспільство та ЗМІ
• сільське господарство та розвиток територій
• безпека харчових продуктів, ветеринарна та фітосанітарна політика
• риболовство
• транспортна політика
• енергія
• оподаткування
• економічна та монетарна політика
• статистика
• соціальна політика та зайнятість
• підприємництво та промислова політика
• транс'європейські мережі
• регіональна політика та координація структурних інструментів
• судова влада та основні права
• правосуддя, свобода та безпека
• наука та дослідження
• освіта і культура
• навколишнє середовище
• захист споживачів і здоров'я
• митний союз
• зовнішні відносини
• зовнішня політика, політика безпеки та оборони
• фінансовий контроль
• фінансові та бюджетні положення
• установи
• інші питання.

Під кожним розділом – напрацьоване європейське законодавство, яке треба узгодити із національним, тобто тисячі документів. І недооцінювати жоден не варто, бо, до прикладу, референдуми у Норвегії із результатом "ні" щодо вступу до ЄС, отримали й через побоювання щодо квот на вилов риби.

"Перемовини з ЄС можна вести нескінченно. Якщо не захочуть прийняти, то довго будуть компостувати мозок, як це було з Туреччиною, - зазначає Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи, - Для цього є багато причин: розміри країни, відсутність грошей на дотації, небажання інших країн ЄС скорочувати собі дотації на користь України, боязнь потужного конкурента (від вступу в ЄС України в першу чергу постраждають Словаччина, Угорщина, Румунія, Польща тощо), небажання країн "старої Європи" втрачати вплив в ЄС тощо. Тому тут строки можуть бути від 7 років до 10. Може й більше".

Чого може боятися Євросоюз?

Швидке схвалення заявки та короткий період у статусі кандидата перед схваленням переговорного процесу вказують на те, що нині у ЄС Україну чекають, якщо не зважати на прем'єра Угорщини. Але побоювань теж чимало.

Найочевидніші пов'язані із безпекою та витратами. Згідно із ст. 42.7 Договору ЄС, країна-член має право на взаємну допомогу у разі військової агресії. До того ж має право на фінансування для полегшення інтеграції. А у випадку з Україною, яка тільки за перший рік повномасштабного вторгнення зазнала втрат приблизно на 383 млрд євро, фінансування величезного.

"Наразі Європейський Союз не має додаткового бюджету, здатного поглинути витрати та трансферти, необхідні для допомоги новим країнам-кандидатам. За нинішніх загальних рівнів бюджету розрив між середнім доходом країн-кандидатів і решти ЄС означає, що країни, які досі були одержувачами коштів ЄС, можуть не отримувати їх у майбутньому", - зазначає Карло Бастасін, старший науковий співробітник дослідницького американського Брукінгського інституту.

Рішення щодо України, а разом із нами переговори ухвалили для Молдови та надали статус кандидата Грузії, може запустити нову хвилю серйозного розширення.

Таких хвиль було кілька:

• у 1973 р., коли прийняли Данію, Ірландію, Велику Британію;
• у 1995 р., коли прийняли Австрію, Фінляндію, Швецію;
• у 2004 р., коли прийняли Кіпр, Чехію, Естонію, Угорщину, Латвію, Литву, Мальту, Польщу, Словаччину, Словенію;
• у 2007 р., коли прийняли Болгарію та Румунію.

І окрім того, що ЄС у перспективі прийме чи не найбіднішу європейську країну, то ще й найбільшу за територією та співставну із Польщею за кількістю населення. А це означає пропорційне населенню представництво у Європарламенті, а також місце у Раді ЄС та новій потенційні складнощі зокрема із голосуванням. Розширення викликає потребу у реформах не тільки у країнах, які приймає Союз, а й у самому ЄС.

"З інституційної точки зору прийняття рішень у об'єднанні надто сильно залежить від одностайності, - каже Федеріко Фаббріні, професор права ЄС Дублінського міського університету, - Якщо прийняття рішень серед двадцяти семи членів часто виявляється складним, також через спритне використання права вето такими країнами, як Угорщина, збільшення кількості держав-членів лише погіршить ситуацію".

Тобто на стадії переговорів острах є не тільки в Україні. Безпека, гроші та потреба у власному реформуванні – те, що тривожить і Євросоюз.

Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав про те, які виплати отримують українські біженці у країнах ЄС.