Основний висновок, який на даний момент має зробити та частина світу, яка вважає себе цивілізованою те демократичною, «вісь зла» існує.
Це більше не публіцистична метафора, не образне порівняння. Це абсолютно реальний геополітичний альянс росії, Ірану та Китаю (та низки сателітів останніх). Так, на відміну від умовного «Троїстого союзу» — це не якесь формальне об'єднання, засноване на договорах та урочистих підписаннях чогось, але це реальність. Реальність, заснована на найголовнішому. На вигоді учасників.
При цьому, сторонам можна навіть не афішувати чітко свою позицію. Головне — обмін ресурсами та усім необхідним. Зараз, приміром, Іран веде руками своїх «проксі» війну проти Ізраїлю. Китай та рф обмежилися лише формальними заявами із закликами про «мир», а Китай ще і про «Палестинську державу», яку необхідно створити, згадав.
Але важливим є не це. Важливим є те, що у кожної зі сторін є те, що потрібне іншим. У рф — майже безмежні природні ресурси, які можна постачати, досвід реальної сучасної війни, у Ірану — багато «проксі», багато різної зброї, у тому числі - відверто терористичної, і багатий досвід тероризму. У Китаю — надпотужна економіка, яка містить значний військовий потенціал, і готова споживати ресурси росії. Кожна з цих держав має власні «сфери», і готова визнати їх за іншими учасниками. І найголовніше — вони бачать ворога у Заході, і готові до цієї ворожнечі.
І цього цілком достатньо для союзу. Адже інтереси працюють значно краще за папірці. І ми бачимо результати цієї співпраці. Російські ресурси їдуть до Китаю, а звідти назад їдуть чипи та необхідна електроніка. Іранські «шахеди» масово використовуються російськими військами, які, у свою чергу, дають «відгуки» на продукцію, дозволяючи її удосконалювати. Іранські «проксі» на війні проти Ізраїлю застосовують російський досвід ведення сучасної війни.
Диктаторські альянси
Переваги автократій у сучасному світі - вони не потребують довгих процедур обговорення та років на розробку рішень. Пара диктаторів зустрілася, поговорила, і все — домовленість готова і починає працювати. А інший світ продовжує жити минулим, розглядаючи кожну ситуацію як окрему, «автономну».
Поки «зло» єднається і працює заради спільних інтересів, протилежна сторона прагне укласти з окремими частинами «зла» сепаратні «пакти про ненапад». Ідея, звісно, цікава, але вона не діє. «Вісь зла» працюватиме все більш синхронно, незалежно від того, хоче це хтось признавати на Заході, або не хоче.
Показово, що рф останнім часом повністю змирилася з роллю «молодшого партнера». Її фактично витискають з Південного Кавказу, і вони, схоже, з цим цілком погоджуються. Після того, як Азербайджан відновив територіальну цілісність, чіплятися їм там уже особливо немає за що. Ні, вони розуміють, що не можуть подужати старих амбіцій, тому змушені визнавати роль молодших партнерів, бо сама по собі наявність ресурсів не є підставою для серйозної ролі. Але велике їхнє щастя, що у сучасному світі багато авторитарних, імперіалістичних та агресивних режимів, з якими їм нескладно порозумітися.
У Кремлі явно уже ні на що особливе не претендують. Нехай лише режим підтримують, забезпечать його збереження, і допоможуть із зоною впливу. За це партнери одержуватимуть ресурс і багато інших цінних опцій. Включно з тестування зброї.
Чи визнає це Захід? Побачимо. Там, схоже, схильні триматися за світ, якого уже немає і якого уже не буде, де начебто можна домовитися окремо з усіма авторитарними режимами і одержати стабільність. Але її, стабільності, уже не буде.
Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
