Важливо пам'ятати, що одні є учасниками війни, а інші визначають її результати. Хочемо ми чи ні, але Україна не має шансів самостійно її припинити та тим більше виграти.

Ні, я не зрадофіл, я економіст, аналітик із військовою освітою (однією з чотирьох). І війна це, насамперед, економіка (ресурси, які ти використовуєш для війни та результат, який можеш отримати від перемоги).

Наші лідери прямо кажуть, що "їм ніколи займатися економікою, вони займаються війною". Що ж. Економікою займаються інші. І від цих інших Україна сьогодні є критично залежною ресурсно для продовження оборони, не кажучи про наступальні дії. Ми навіть власний ОПК не можемо забезпечити замовленнями.

Ось цитата міністра СтратПрому Олександра Камишина: "Виробничі можливості України втричі перевищують бюджет на закупівлю озброєнь".

Військові кажуть, що переговори ведуться на полі бою. А наше поле бою критично залежить від американської військової допомоги. Значить, саме США визначатимуть сценарії та результат. І цей результат уже описано, хочемо ми чи ні. Ще рік тому приватна розвідувальна корпорація RAND описала основний сценарій. Нагадаю, RAND — американський ThinkTank, що виконує функції стратегічного дослідницького центру, що працює на замовлення уряду США, їхніх збройних сил та пов’язаних з ними організацій.

Нагадування друге: в Україні в уряду і близько немає розуміння важливості роботи з ThinkTanks (не маючи свого розуму, живемо чужим вже 33 роки).

Що вони кажуть:

• Цей конфлікт вже приносить США свої вигоди у вигляді послаблення росії.
• Але США не готові випускати територію конфлікту за межі території України.
  
  
• Глобально у надто затяжному конфлікті США не зацікавлені, це призводить до високих цін на енергетичні ресурси, високої інфляції та вартості кредитних ресурсів та послаблення темпів зростання світової економіки та економіки США.
  
  
• Однак за певної тривалості цей конфлікт створює США переваги, зокрема, зростання санкційного тиску на росію, зниження енергетичної залежності Європи від росії (і зростання залежності від США).
•  США мають серйозний вплив на вибір сценарію розвитку подій у цьому воєнному конфлікті.

Детальніше читайте у самому документі. Він дуже цікавий.

Сценарії завершення війни давно відомі (і так само описані у документі).

1. Перемога однієї зі сторін (а отже, повний програш другої) — не влаштовують глобальних гравців, так кожен із цих варіантів створює ризики, які призведуть до прямого зіткнення росії з НАТО, а значить і втручання США або використання ядерної зброї (у разі програшу рф), отже, втручання США.
2. Затяжний конфлікт. Не завершується війна, війна виснаження всіх сторін. Цей сценарій вигідний тій стороні, яка має більший запас фінансової та військової допомоги, але питання у тому, що сторони вже виснажені.
   
   
3. Заморожування конфлікту. Умовно, обидві сторони вперлися у розуміння того, що ресурсів для перемоги немає в жодній із сторін, але обидві не готові визнати поразку. Такий собі формат АТО 2015 року з диверсійними вилазками, дронами та ризиком продовжити у будь-який момент. Він не вирішує для США жодного глобального завдання, крім збереження напруги для росії та ризиків для України.
   
   
4. Політичне врегулювання. Це врегулювання шляхом переговорів та з великою кількістю варіантів переговорних умов:

• Збереження контролю над контрольованими територіями (одною та другою стороною).
• Участь чи неучасть України в НАТО.
• Наявність чи відсутність гарантій безпеки для України.
• Збереження або зняття санкцій із росії.
• Компенсація чи прощення завданих збитків Україні.

Саме останній сценарій є сьогодні базовим для США, зважаючи на текст. Консультації щодо нього ведуться. Питання, у який конфігурації буде досягнуто формула перемир’я.

Для США не має значення територія, яку Україна відвоює чи не відвоює. Має значення контроль за ситуацією та свої вигоди. "Контроль" — у цій формулі ключове. І Штати цією формулою можуть дуже ефективно керувати. Як?

Понад 12 років тому, коли я навчався на одній програмі у Вашингтоні, ми з колегами поїхали на баскетбольний турнір у Нью-Йорк. Що я вам скажу, за мого холодного ставлення до цього виду спорту, я отримав задоволення від цього шоу. Не пам’ятаю назву команд, але пам’ятаю, що перша була у вищій лізі - топова команда, а друга набагато слабша. Здавалося б, результат був очевидним до початку матчу. Але … топова команда поставила другий склад. З перших хвилин він почав програвати. Після невеликої перерви склад був посилений. Потім топова почала сильно вести. Перерва. Знову введені слабші гравці. Команди йшли очко у очко без явного лідера. Інтрига зберігається весь матч, а вся арена була на адреналіні. Але на останніх хвилинах склад топової команди було посилено і вона таки перемогла. То справді був яскравий приклад керованого результату. Так і в Україні.

Ми всі знаємо про сотні тисяч одиниць військової техніки на американських складах, про десятки тисяч літаків, гелікоптерів, танків, бронетранспортерів. Чому б Україні їх не дати? Війна була б давно вже закінчена та українські танки були б у Кремлі! А як же інтрига?

Насправді причина в іншому. Штати — глобальний гравець і вони звикли самі визначати конфігурацію домовленостей та архітектури майбутньої системи безпеки. Їм вкрай невигідний програш кожної зі сторін, але їм вигідно тримати в своїх руках контроль над ситуацією, а значить над кожною зі сторін конфлікту з усіма наслідками, що випливають.

Як я писав вище, Україні потрібно прийняти низку умов:

• Відмовитися від територій (у тій чи іншій формі, навіть необов’язково це фіксувати у письмовій формі).
• Відмовитися від НАТО в обмін на гарантії безпеки за сценарієм Ізраїлю або Південної Кореї. Це потрібно для того, щоб росія відчула себе уявним переможцем.
• Гарантувати збереження умов перемир’я з Москвою (і не закидати її нафтопереробні заводи далекобійними дронами). І ось тут українці поводяться, на думку США, вкрай неадекватно.

Чи готові українці до такого формату? Питання. Українська влада, яка спирається на ухвалення рішень, на соціальні опитування, впевнена, що ні.

Українці не готові відмовитися від територій, адже їм пообіцяли і вони вірять у межі 1991 року та шашлики у Криму.

Українці не готові відмовитись від НАТО, адже стільки років нам про нього говорили, навіть до Конституції внесли.

Українці не готові почуватися тими, які програли, тим більше росіянам. І це вже стало причиною відмови від переговорів українською стороною у різних форматах.

Замість командної гри з американцями Україна шантажує Захід тим, що у разі відсутності військової допомоги російські танки будуть у Варшаві та Берліні. Це не вписується у розуміння Глобальним гравцем (США) системи субординації. І нас почали ще влітку 2023 року вчити — обмежувати обсяги постачання військової допомоги, та й фінансової також.

Таким чином, незважаючи на те, що США глобальний гравець і визначає формат майбутнього Нового Світового Порядку, Україна тут плутається під ногами і намагається переграти всіх. Так, у березні 2022 року нам це вдалося, 72 години перетворилися на 2 роки війни. Так, США вже отримали від цього зиск. Але вони зрозуміти не можуть, чому в їхній шахівниці випадковий пішак плутається під ногами і не приймає правил гри

Відверто кажучи, на кількох високих зустрічах у Вашингтоні чув сильне роздратування Україною. І це грає проти нас. А Україна замість того, щоб починати обговорювати конфігурацію перемир’я і чесно говорити зі своїми громадянами, не дивлячись на рейтинги, займається самодіяльністю.

Повторю свій прогноз, даний ще минулого року:

• Ключовий сценарій — це заморожування конфлікту восени 2024 року.
  
  
• Україна отримає військову та фінансову допомогу лише після погодження зі США та іншими конфігураціями завершення війни.
  
  
• Частиною цього пакету обов’язково будуть гарантії безпеки Україні та сотні мільярдів доларів інвестицій.
  
  
• Ну і звісно, гарантії першим особам країни. Які? Які вони зможуть узгодити.

Автор: Анатолій Амелін, економіст, директор економічних програм Українського інституту майбутнього