Мабуть, увага всього цивілізованого світу прикута до перебігу боротьби у бюджетному процесі США між демократами та республіканцями. Робити остаточні висновки ще зарано, але схоже на те, що для республіканців важливіше зайняти принципово-показово "переделекторальну позицію", ніж дослухатися до раціональних аргументів необхідності, принаймні випустити з заручників "стіни Трампа" пакет військової та гуманітарної підтримки Україні. Хоч наш дипломатичний корпус у режимі 24/7 гарує над досягненням необхідного Україні результату, ми маємо розробляти альтернативні шляхи, які дозволять забезпечити наші потреби у боротьби проти загарбника.

Безумовно, найкраще – покладатися на власні сили. Зрозуміло, ресурсні можливості України менші, ніж в агресора, тому нам так чи інакше потрібно шукати форми взаємовигідної взаємодії з нашими партнерами. Простіше кажучи, Україні цікавіша військова співпраця, ніж просто допомога.

Меморандум про спільне виробництво та обмін технічними даними між Україною та США – це той результат, який був досягнутий нашим дипломатичним корпусом. Ніхто не сидів і не чекав у океану погоди, повномасштабне вторгнення нам не пробачить такої розкоші. Натомість Україна продовжує робити системні кроки для реалізації над амбітної мети – повноцінного військового співробітництва як з США, так і з іншими партнерами. А це запорука того, що наша чутливість до прямої підтримки від партнерів буде зменшуватися, а власні можливості протистояти ворогу – збільшуватися.

Хто хоч трохи знається на американській політиці, розуміє, наскільки важливою та чутливою для США є тема саме військових технологій. Їх розвиток, збереження та захист від попадання у "не ті руки" - важливий елемент національної безпеки США. Тому те, що Україна отримує доступ до технологій, необхідних для виробництва ракет для ППО та ПРО, є свідченням певного рівня довіри між державами. Зрозуміло, що це лише початок, але такий необхідний і, головне, вдалий.

Про вдалість для України дозволяє говорити хоча б те, що саме наша країна розглядається як місце, де мають розташовуватися потенційні виробничі об’єкти. Це як робочі місця та точка зростання власної економіки, так і уникнення потенційних проблем з військовою логістикою. Адже, погодьтеся, везти з-за океану необхідні нам снаряди, означає, витрачати важливий час.

Зрозуміло, що вікно можливостей для співпраці між американським та українським оборонно-промисловими комплексами є ширшим за двосторонні взаємовідносини між нашими державами. Підписання цього Меморандуму – черговий сигнал від США партнерам, що ініціатива української влади нарощувати військове співробітництво на взаємовигідних умовах, принаймні варте уваги.

Така нова тенденція у дипломатичній політиці України має отримати своє логічне продовження і у наступному році. Щодо самих Штатів, вона має стати свідченням, що про Україну не йдеться, як про "друга демократів" чи "друга республіканців". Україна розвиває дружні, партнерські стосунки саме з тим самим "діпстейтом", який наразі ще забезпечує нам певну подушку безпеки. Це, в широкому сенсі, тривалий шлях, який потребує кропіткої роботи, в якому, на жаль, можуть бути і небажані помилки.

Цей Меморандум – ще не квиток до нашої мети – сталого взаємовигідного співробітництва між оборонними комплексами, але важливий "чекпоінт" того, що Україна рухається у правильному напрямку - посилення власних військових та економічних можливостей. Ворог також не стоїть на місці, тому ми маємо бути на крок попереду. Не хотілося б, гіпотетично, ще через наступний політичний цикл в США думати про те, як вплине на нас передвиборча турбулентність під час виборів в США. Чудово, що ми нарешті починаємо вчитись думати про власний, український "діпстейт". 

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”