Вже давно спостерігаю формування у нашому внутрішньому світосприйнятті "синдрому Апокаліпсису", коли здається, що весь світ руйнується.
Це хибна позиція, сформована в рамках нашого традиційного соліпсизму – впевненості, що весь світ крутиться довкола України.
Нагадаю, соліпсизм (від латів. solus - "самотній" і ipse - "сам") - філософська доктрина і позиція, що характеризується визнанням власної індивідуальної свідомості як єдиної і безперечної реальності та запереченням об'єктивної реальності навколишнього світу.
Хоча цьому є раціональні пояснення.
Є "синдром зараженого", коли людина "хоче", щоб такий діагноз був і в інших. Це бажання виникає, скоріше не зі шкідливості, а з прагнення не бути самотнім у своїй проблемі.
Крім того, об'єктивно під час війни здається, що весь світ руйнується. Апокаліптичні настрої були на території російської імперії, що розпалася, в 1917-1920 роках, що знайшло відображення в літературі та філософії.
Похідною "синдрому Апокаліпсису" (термін мій) є месіанство, віра в те, що всі жертви не дарма, що жертовне ягня несе у світ звістку перетворення і нове знання.
Насправді нам було б набагато простіше, якби весь світ загруз у війні - з'явився б шанс врятуватися з цього "Титаніка" на саморобному плоту, поки пасажири першого класу ділили б місця в рятувальних шлюпках.
Але наша проблема полягає в тому, що жодної глобальної війни у світі немає, а ті події, які ми сприймаємо за провісник – нічим не відрізняються від таких самих подій, які відбувалися останні десятки років.
Просто ми почали помічати ці події лише зараз у контексті нашої війни (згадуємо соліпсизм). Поки в нас все було добре і кукурудза їхала до Китаю, нам начхати було, що там на Тайвані, у Палестині, секторі Газа, Ірані, Іраку. Що відбувалося з курдами та уйгурами. Тепер ми пильно стежимо, де ще у світі "палахнуло".
Але проблема в тому, що насправді Світ живе, розвивається, радіє, отримує задоволення від життя, будує будинки та виховує дітей. Світ не воює у 21 столітті
Світова економіка впевнено подолала наслідки пандемії, Туреччина побудувала один із найбільших у світі мостів через Дарданелли, саудити будують у пустелі найбільше місто майбутнього Неом.
Міста Європи забиті туристами, люди п'ють каву, ходять до музеїв, у концертних залах ренесанс концертів крутих рок-команд 80-х. Світ більше обговорює загрозу штучного інтелекту, проблеми екології та кібербезпеки, ніж ймовірність великої війни.
Так, можна вважати, що світ перебуває в такій же розслабленості, як і наприкінці 19 - початку 20 століття, але це буде для нас дуже слабкою втіхою.
Про Апокаліпсис пише лише Медведєв у рф, маса блогерів у нас і політичне лобі військових концернів - у США та ЄС.
Не тільки західне суспільство не живе війною, а й суспільства в Азії, Латинській Америці. Усі думають про розвиток, поліпшення якості життя. Остання війна Вірменії та Азербайджану тривала два дні і завершилася оголошенням концерту Снуп Дога в Єревані (який в останній момент скасували). Венесуела так раптово хотіла напасти на Гайану, що вирішила провести референдум.
Давно закінчилася війна у Грузії. Конфлікти на Балканах зараз відбуваються лише у форматі бійки після прийому неабиякої порції сливовиці.
"А як же сектор Газа, Тайвань, Іран, КНДР?" - Запитайте ви.
В Ізраїлі відбувається чергове загострення, яке там трапляється з часів Салах ад-Діна. Місце там таке, галасливе. На всій величезній планеті пророки і сам Бог обрали саме цей клаптик суші для своїх одкровень, от і мають місцеві жителі тепер.
В Ірані взагалі ера благоденства порівняно з періодом ірано-іракської війни у 80-х роках, коли загинули сотні тисяч людей. Це була "остання тотальна війна 20 століття".
Атаки на американців? А ви знаєте, що в 1988 році в Перській затоці в рамках операції "Богомол" відбулася найбільша морська битва ВМФ США після Другої світової: були потоплені іранський фрегат "Саханд", один катер, три швидкохідні човни і пошкоджений фрегат "Сабалан". А до цього було підірвано дві морські платформи Ірану з видобутку нафти.
Порівняно з нинішньою ситуацією – дитячий белькіт.
Нафтовому Близькому Сходу тоді взагалі не пощастило: ірано-іракська війна 1980-1988 (до мільйона жертв), потім війна в Кувейті в 1990 році, внутрішній конфлікт в Іраку (шиїти та курди в 90-х), Друга іракська війна США в 2003 м, війна у Сирії з 2011 року.
Все закінчилося чи не ігілівським халіфатом. Для мешканця Басри, Пальміри, Багдада, Алеппо та інших міст регіону цей час періодично перетворювався на Апокаліпсис, але Світ впевнено йшов уперед у своєму розвитку, не помічаючи цих трагедій. Були вони байдужі й для нас.
Тайвань та КНР – ну там все традиційно. Фразу "останнє китайське попередження пам'ятаєте?" Знаєте, звідки воно пішло? Це коли Тайвань 857 разів пообіцяв збивати китайські літаки у своєму повітряному просторі. Або КНР – тайванські. Не має значення.
Багато наших "корезнавців" інтенсивно постили погрози Кім Чен Ына розпочати війну проти "півдня". У ЗМІ писали про "обстріл" спірних островів. Насправді й там було в колишні роки гарячіше. І "Інцидент з обрізкою дерева", коли американського лейтенанта в 1978 році зарубали сокирою на лінії розмежування, коли він намагався "кронувати" тополю, посаджену Кім Ір Сеном, і навіть операція "Блакитний" будинок" була, коли автобус спецназівців (жителів півночі) майже прорвався в Сеул до президентського палацу з метою вбити Пак Чон Хі.
Так що дорогі друзі, Апокаліпсис поки що скасовується. Що не відкидає можливості "локального Апокаліпсису". Зважайте на це у своїх життєвих стратегіях, особливо ті з вас, у кого є діти. На їхнє століття вистачить нормального світу, потрібно просто адекватно сприймати реальність.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
