ХХІ сторіччя потребує нової глобальної системи безпеки. Ця беззаперечна аксіома з кожним днем продовження російсько-української війни набуває нових смислів та змісту. Зауважу, тема мені дуже близька, оскільки, є темою мого наукового дослідження - "Формування нової глобальної системи безпеки: російсько-українська війна як фактор еволюції світової політики".

Нова ера війни

"Світ стикається з безпрецедентними і взаємопов’язаними кризами. Напруженість у відносинах між великими державами сьогодні досягла історичного максимуму", такими словами відкрив засідання РБ ООН Генеральний секретар ООН Антоніо Гуттереш 24 квітня 2023 року. Така констатація питання Генеральним секретарем ООН викликана ситуацією, яка склалася на світовій геополітичній карті внаслідок російсько-української війни, яку росія розпочала проти України у 2014 році, активна повномасштабна фаза якої відбулася 24 лютого 2022 року. Об’єктивно ми можемо стверджувати, що ця війна стала каталізатором та сколихнула доленосні глобальні безпекові процеси, зумовила зростання невизначеності, непередбачуваності та, відповідно, нервозності поведінки окремих акторів на світовій сцені, що вплинуло на світову безпекову рівновагу. Зауважу, після Другої світової війни це перша велика континентальна війна на карті географічної Європи.

Також, російсько-українська війна оголила, як відкритий нерв, одне із надважливих питань архітектури світової системи безпеки - застосування ядерної зброї.

Питання відносно якого від початку винайдення ядерної зброї багатьма дослідниками, політиками, провідними демократичними країнами - формувалося табу на його застосування. За оцінкою Федерації американських учених станом на початок 2022 року у світі налічується сумарно 12,7 тисяч ядерних боєголовок: Росія - 5977 я.б; США - 5428 я.б; Китай - 350 я.б; Франція - 290 я.б; Великобританія - 225 я.б; Пакистан - 165 я.б; Індія - 160 я.б; КНДР - 20 я.б.

Як відмічають ряд аналітичних міжнародних інститутів з питань міжнародної безпеки – "російсько-українська війна, це "Нова ера війни", оскільки росія є ядерною країною. Перший рік російсько-української війни був відзначений стійкими побоюваннями ескалації конфлікту у бік застосування ядерної зброї. Але хоча ядерна боєголовка не була висаджена в повітря, ця приголомшлива зброя, безумовно, використовується, використовується як шантаж".

Страх перед ядерною війною зупиняє західні держави від продажу Україні далекобійної зброї, що дозволяє завдавати ударів углиб території росії. Страх перед ядерною війною пояснює їхню нерішучість підтримати будь-які зусилля України щодо повернення Криму.

Ядерна зброя має і очищувальну силу. Вона показує, які інтереси великі держави вважають життєво важливими, які просто важливими. Незважаючи на всю риторику західних лідерів про те, наскільки важливо зупинити росію, суверенітет України явно не настільки важливий, щоб ризикувати ядерною війною. Якби її безпека справді була життєво важливим інтересом країн Заходу, Україна давно б набула членства в НАТО.

Гонка озброєнь

Війна росії проти України, яка стала лакмусовим папірцем недосконалості світової системи безпеки як наслідок заставила замислитись країни, які не володіють ядерною зброєю над її розробкою або укладення договорів із країнами, які нею володіють про розміщення на своїй території. Так, 3 квітня 2023 року віце-прем’єр-міністр Польщі Ярослав Качинський, в інтерв'ю німецькій газеті  "Welt am Sonntag", заявив, що Польща не проти розміщення на її території американської ядерної зброї, "Якби американці попросили нас зберігати ядерну зброю США в Польщі, ми були б відкриті для цього. Це значно зміцнило б стримування Москви".

Північна Корея розгорнула і розвинула свій ракетно-ядерний потенціал, також це практично зробив Іран, погрожуючи підштовхнути Близький Схід до регіональних "перегонів ядерних озброєнь".

У такій атмосфері Японія теж відчуває необхідність корекції своєї політики. У 2020 році японський уряд повідомив, що має близько 45 тон плутонію, понад 30 з яких придатні для використання в ядерних зарядах.

Солідний запас плутонію накопичився в Японії внаслідок багаторічної переробки відходів діяльності місцевих АЕС. Відмічу, до аварії на АЕС "Фукусіма-1" у 2011 році, на території країни працювало понад 50 енергетичних атомних реакторів, які природно постійно видавали відходи своєї діяльності. Цей плутоній планувалося використовувати як нове MOX-паливо (mixed-oxide fuel - ядерне паливо, що містить кілька видів оксидів матеріалів, що діляться: суміш оксидів плутонію і природного/збагаченого/збідненого урану), тобто змішувати його з ураном і спалювати в реакторах, які б давали новий плутоній. Отже, чисто гіпотетично для створення ядерної зброї у разі прийняття відповідного політичного рішення японським урядом, оцінюється в строк від півроку до року.

Зазначені тенденції є вкрай небезпечними, оскільки, як наслідок, це призведе до зростання кількості ядерних держав у світі і не забуваємо про терористичні організації. Тобто, ядерна зброя почне розповзатися планетою, перетворившись на засіб захисту суверенітету, і на атрибут особливого статусу.

Такі процеси вкрай складно контролювати. Сьогодні ніхто не може офіційно підтвердити - скільки фактично країн володіють ядерною зброєю, скільки в розробці і скільки прагне мати.Світова система безпеки виявилася безсилою і не готовою до контролю над зауваженими процесами, а особливо контролю над ядерним компонентом (ядерна зброя, атомна енергія).

Також, слід розуміти, ще один аспект, з часу застосування перших атомних бомб (Хіросіма, Нагасакі 1945р.) ядерні технології значно змінилися, ставши більш складними. Крім того, різноманітність боєприпасів дозволяє проводити як великомасштабні, так і точкові атаки з більшою дальністю та значно більшою руйнівною силою.

Висновки

Отже, враховуючи чинник російсько-української війни ми можемо припустити, що ХХІ сторіччя може виявитись більш ядерним, ніж очікувалося. Російсько-українська війна  висвітлила серйозні проблеми в системах глобальної і регіональної безпеки.

Але, на мою думку, вона стала наслідком більш масштабного процесу, що розпочався в кінці ХХ ст., після розпаду СРСР. А саме, коли світова система безпеки не була скоригована враховуючи зникнення такого великого геополітичного гравця на світовій сцені, як СРСР, який до того ж був однією із двох країн біполярної Ялтинсько-Потсдамської системи. Замість якого, та більше того незаконно, із мовчазної згоди провідних світових акторів була змінена табличка із СРСР на росію.

А весь ядерний арсенал СРСР, який розміщувався на території України, Білорусі, росії, Казахстану за лобіювання США було передано до росії. Білл Клінтон,  президент США (1993-2001 рр.), в інтерв’ю RTÉ, 4.04.2023р., зауважив, що він шкодує про таке рішення "відчуваю особисту причетність, тому що я змусив Україну погодитися на відмову від ядерної зброї. І ніхто з них не вірить, що росія пішла б на це вторгнення, якби Україна все ще мала свою зброю. Українці  боялися віддати її ядерну зброю, бо думали, що це єдине, що захищало їх від експансіоністської росії. путін, коли побачив нагоду, порушив угоду і спочатку захопив Крим. І я через це почуваюсь жахливо, тому що Україна є дуже важливою країною".

Треба розуміти, що наявна архітектура світової системи безпеки, зокрема система ядерного стримування була "заточена" виключно під двополярний світ. Її основною метою було не допустити ядерного конфлікту між США та СРСР. При цьому вона навіть не була спрямована на зупинення гонки озброєнь, а лише на зниження її темпів.

Хоча з моменту застосування першої ядерної бомби "країни ядерного клубу" і намагалися зменшити ядерний арсенал, але зменшення до нуля ("global zero") – до нуля не приводило. "Проста стратегія" одночасної відмови ключових гравців від ядерної зброї спочатку СРСР і США, а потім США і росії, не спрацювала.

А після того, як росія напала на Україну при тому будучи одним із гарантів Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум) і дозволила собі вдатися до політики ядерного шантажу, говорити про рух до без’ядерного світу стає вкрай складно, якщо не сказати неможливо. Адже, зараз ніхто не зможе вже спрогнозувати, у якій частині світу завтра виникне нова больова точка, а таких точок може виникнути багато, і вони можуть йти каскадом.

Чому потрібно негайно реформувати ООН

На сьогодні, ООН не продемонстрували достатньої політичної волі та ефективності механізмів примушення до остаточного розв’язання конфлікту, дотримання міжнародних норм і взятих зобов’язань.

Сучасний стан ООН, об’єктивно,  можна порівняти з Лігою Націй кінця 1920-х років: претензії на роль світового арбітра не підкріплюються реальними повноваженнями впливу. Із арсеналу РБ ООН практично зникли передбачені Статутом ООН операції з примушення до миру, які, до прикладу були застосовані до Іраку у 1990 р. під час кризи Ірак-Кувейт. Замість цього пропонуються м’які засоби операції з підтримання миру (Розділ VІ. Мирне Розв’язання Спорів, стаття 33-38; Розділ VІІ. Дії щодо загрози миру, порушень миру та актів агресії, стаття 39-51).

Цілком логічно, що багато світових акторів зараз ставлять перед ООН і його інститутами, особливо РБ ООН,  незручні питання. Чи справді ООН може сьогодні забезпечити безпекову рівновагу в світових політичних процесах? Чи зможе вона провести реформу своїх органів, які б могли якщо не упереджувати то швидко діяти і вирішувати виклики світових криз, які постають у ХХІ сторіччі?

І головне питання – чи зможе ООН побудувати нову ефективну архітектуру світової системи безпеки, особливо, враховуючи зброю масового ураження. Підкреслю, нинішня система світової безпеки на тлі російсько-української війни, показала повну свою недієвість.

Так, ні в кого вже сьогодні не виникає сумнівів, що реформування ООН - питання, яке справді назріло. "ООН потрібна реформа", про це навіть зазначив Президент США Джозеф Байден у зверненні до Генеральної асамблеї восени 2022 року. Проте, справа не в швидкості здійснення реформи ООН.

Важливим питанням, як і на початку ХХІ ст., залишається питання - роль Організації Об'єднані Нації у світових політичних процесах.

Проблема забезпечення світового балансу та безпеки залишається однією з найважливіших і дискусійних для світової спільноти, оскільки геополітична структура світу ускладнюється. На політичній арені виникають нові центри сили. І прагнення деяких світових акторів зберегти ООН при точковому реформуванні її структури та РБ ООН - уже замало.

Нова конфігурація архітектури світової безпеки

Отже, обґрунтовано ми можемо зазначити, що нинішня архітектура світової системи безпеки потребує кардинальних змін. Вона не може далі існувати в такому стані коли країна, яка є членом РБ ООН, є ядерною країною, нападає на демократичну вільну країну, є визнаним агресором, є стороною конфлікту і ветує рішення РБ ООН, пов’язані з розв’язанням цього конфлікту, шантажує світ ядерною зброєю, і є ядерним терористом (захоплює АЕС іншої країни).

Я впевнений, це повинна бути нова система, яка буде відповідати на безпекові виклики ХХІ сторіччя. І, ідеї "global zero", які сьогодні, в черговий раз, підіймаються і заявляються на політичних майданчиках з великою вірогідністю не приведуть до вирішення питання знищення ядерної зброї, так само як це відбувалося на протязі більше 70-ти років.

Для того щоб нарешті вирішити питання ядерної зброї у світі, мало політичних рішень. Гравці на світовій політичній сцені повинні мати довіру до світової системи безпеки. Також вони бажають паритетних правил гри. Потрібно розуміти, що знищити всю ядерну зброю, дійти до "глобального нуля", особливо зараз, коли світова система безпеки знаходиться в такому турбулентному стані і те що до цього питання доєдналася проблема терористичних організацій – малоймовірно, якщо не сказати, неможливо.

Повинна бути запропонована зовсім нова конфігурація архітектури світової безпеки, яка б дійсно відповідала викликам та загрозам нового світового порядку.

Зауважу, світу потрібен не наглядач, не гегемон, а глобальна справедливість для кожного. Навіть для самої маленької країни чи народу. Нова глобальна архітектура світової безпеки має знайти консенсус не тільки між великими гравцями, а з усіма акторами світу хоча б по ключовим поточним загрозам для світу як ядерна, термоядерна, хімічна, епідеміологічна та екологічна, або хоча б частині з них.

Керівний орган має справедливо формуватися шляхом континентального консенсусу і для забезпечення виконання домовленостей має використовуватися наддержавний силовий апарат. Варіанти та рівні вирішення світових загроз мають бути не сталими, а динамічними. І знову ж таки пріоритезуватися та визначатися шляхом повного консенсусу.

Разом з тим зазначу, нова архітектура світової безпеки на початку має формуватися і працювати паралельно з ООН. Але потім коли структура стане сталою має замінити її ключові функції.

Україна, яка опинилася в епіцентрі нападу, ядерної країни на неядерну країну і у відношенні якої були порушені всі гарантії безпеки надані ключовими геополітичними гравцями, має беззаперечне право пропонувати світовому товариству своє бачення нової архітектури світової системи безпеки.

Наразі, дуже важливо проведення досліджень та напрацювання нових концептуальних моделей, які змогли б дати відповідь на таке важливе питання як формування нової глобальної ефективної системи безпеки і наближення країн до її реалізації.

Допоки не буде вирішена проблема відповідності архітектури світової системи безпеки складним безпековим викликам ХХІ ст., безпекова складова світового політичного процесу буде перебувати у розбалансованому стані, а світові процеси будуть протікати від однієї кризи до іншої.

Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад”