Отже, що дізналися за підсумками атаки Ірану на Ізраїль, українці.
По-перше, авіація держав-членів НАТО (США, Великобританія, Франція) може підійматися за тривогою для захисту повітряного простору держави, яка у НАТО не входить. У тому числі - і за межами повітряного простору цієї держави. І збивати все, що летить.
По-друге, сусіди цієї держави-не-члена-НАТО теж можуть активно брати участь у збиванні ракет і дронів, що летить на сусіда, а не рахувати секунди перебування цих ракет і дронів у власному повітряному просторі.
По-третє, це реально працює. Якщо повітряна міць багатьох потужних держав працює разом, то збивається буквально все, що летить. І не потрібно "скидатися" на комплекси Patriot чи інші системи ППО, місяцями вчити для цього персонал. Прилетів — збив — полетів.
Зрозуміло, всі українці почали питати себе: а чого у випадку України так не можна, і кожного дня ми змушені вести облік вбитих від російських ракетних обстрілів громадян?
Найпоширеніша версія: "тому що московити представляють ядерну державу, і Захід їх сильно боїться".
Взагалі, нас уже понад два роки намагаються переконати, що нічого не можуть для нас зробити, бо "страшенно бояться ядерної війни з росією". Якщо відверто — не переконливо.
Добре, припустимо, що путін і справді за кожної нагоди починає усім погрожувати ядерним апокаліпсисом. І всі у це вірять. Апокаліпсисом за будь-якої нагоди: за те, щоб дати Україні пару старих ракет, десяток старих літаків і кілька десятків не менш старих танків, наприклад.
Якщо путін справді настільки психопатична натура, що може реально розпочати знищення людства через те, що Україні дали кілька десятків старих танків, то Захід сам мав займатися лише одним — пошуком шляхів його ліквідації. Бо він ще завтра почне Апокаліпсис, бо буде у поганому гуморі через проблеми з травленням. Але ніхто не шукає шляхів усунення психопата. Значить, не вважають його аж настільки небезпечним.
Далі, атака на Ізраїль вчергове показала: американські спецслужби знають все. Вони знали, коли почнеться напад на Україну, коли буде теракт у "Крокусі", коли Іран випустить ракети по Ізраїлю. Думаєте, якби путін вирішив завдати по ним ядерний удар, вони б про це не знали? Із місцями дислокації та тим, як це все вразити? Звісно, знали б.
Тож проблема не у тому, що хтось страшенно боїться ядерного удару.
Чому ж тоді коаліція держав Заходу не дала впасти на Ізраїль жодній іранській ракеті, але спокійно спостерігала, як російські ракети падають на Україну уже два роки, вбиваючи, руйнуючи долі та позбавляючи людей найдорожчого?
Думаю, відповідь тут комплексна.
По-перше, у випадку України їм банально простіше нічого не робити. Вони, очевидно, 24 лютого 2022 року цілком були готові до того, що України скоро не буде. Можливо, ця думка не приносила їм радості, але точно не видавалася трагічною. Не буде і не буде. Що тепер, напружуватися? Перекидати авіацію, війська. Витрачати час, гроші, ресурси… Навіщо?
Тут, як на мене, треба трохи пояснити про ескалацію та деескалацію, про яку, у контексті взаємодії з Заходом, звикли у нас жартувати. Коли умовний представник Держдепу США розказує нам щось про "загрозу ескалації", то нас це сильно обурює. Мовляв, яка ще "ескалація"? Куди ще далі? Московити і так кидають по нас усе, що мають, порушують усі норми і правила, здійснюють геноцид… Але це з нашої точки зору. Для умовного представника ж Держдепу "ескалація" — це створення проблем для нього та його відомства. Якщо українці мовчки помирають, то це, очевидно, не "ескалація". А от якщо у відповідь інші українці розносять російські НПЗ… Тут уже точно "ескалація", бо це створить багато проблем для представника Держдепу. Коливання цін на нафтопродукти. Необхідно потурбуватися про їх незмінність у США. З ким домовлятися про обсяги? Суцільна "ескалація".
Якщо, приміром, росіяни зараз захоплять Київ (саме зараз, а не 2022 року) — це, звісно, буде ескалація, бо біженці, руйнації… Але і наступ ЗСУ теж може бути "ескалацією", тому краще без цього всього.
Тож вони просто не хотіли і не хочуть "ескалювати". І дуже ображаються на Макрона, коли він лише згадує про можливу "ескалацію". Навіщо? Нехай воно собі і далі так буде. Можливо, буде простіше. А якщо втрутишся — виникне багато нових "змінних". А отже — нових ризиків і викликів для тебе.
По-друге, очевидно, що у випадку Ірану західні політики не мають особливих надій щодо можливості відродження з ним повноцінних економічних зв’язків. Інша річ — московити. Їхні майже безмежні природні ресурси, і постійна надія на чергову "перестройку". Раптом, завтра там все зміниться, і можна буде знову робити вигідний бізнес? Тим більше, що їхня еліта — не якісь "комуністи" або релігійні фанатики. "Нормальні" клептократи. Чого б потенційно з ними не домовитися? Колись, потім. Навіщо ж зараз закривати для себе такі можливості?
Чому ж з Ізраїлем все не так? Факторів, звісно, багато. Це і потужне лобі у США, яке, очевидно, створило б багато проблем для нинішньої адміністрації Білого Дому, якби та "покинула" Ізраїль, і економічні зв’язки у тому числі у сфері ВПК. Але є один цікавий момент, на який ніхто не звернув увагу. А він важливий. Той, хто знає про історію відносин Ізраїль-США, той розуміє, що вони ніколи не були безхмарними, та супроводжувалися конфліктними ситуаціями, бо у кожного був свій погляд на проблему. Зараз те саме. Вашингтон тисне на Єрусалим щодо зупинки операції у секторі Гази і т.д.
Але це не заважає Вашингтону направити літаки збивати ракети над Ізраїлем. Хоча потенційно це ж теж "джерело ескалації"? Поруч Саудівська Аравія — важливе джерело нафти. Сам регіон — вибухонебезпечний. Ніхто не знає, наскільки довго Іран планував обстрілювати Ізраїль.
Але що у США знають чітко: якщо щось долетить до Ізраїлю, вибухне і когось вб'є, то Ізраїль неодмінно відповість. Відповість максимально криваво, як його не переконуй. І він, що важливо, має для цього ресурси. І от уже "ескалація" перетворюється на "надзвичайну ескалацію". Єдиний засіб цього запобігти — це не дати чомусь впасти на ізраїльтян. І США та їхні союзники саме цього і досягнули.
За підсумками відбулася розмова Байдена та Нетаньяху. Президент США переконав прем'єра Ізраїлю не завдавати удар у відповідь по Ірану, оскільки іранська атака була відбита успішно. І Нетаньяху був змушений погодитися з цим аргументом. Так, запустивши свою авіацію, США домоглися "деескалації", і, мабуть, дуже цим вдоволені. Це для розуміння їхньої психології.
Коли у нас забирали ядерну зброю, то робили це американці саме для того, щоб не допустити "ескалації". Для себе. Вони розуміли, що росіяни колись спробують повернути Україну. Якби Україна була ядерною державою, то це б створило нереальні проблеми для США. Довелося б терміново намагатися врегулювати ситуацію, проводити негайні переговори за участю усіх провідних держав. Можливо, навіть вводити власні війська, аби не допустити гіршого. А так, напад росіян на без’ядерну Україну — це просто привід запастися попкорном і спостерігати. І так у всьому. Вони роблять простіше для себе, простіше, прогнозованіше, з меншими ризиками. Для себе — не для інших.
Звісно, якби США знали, що у відповідь на знищення української енергетики Україна, приміром, знищить нафтогазову промисловість рф… Вони б задумалися щодо "ескалації", бо це б точно принесло їм добрячу "ескалацію" з великими економічними проблемами, ризиками та неприємностями.
Це б не означало, що вони б кинулися захищати Україну. Вони б спробували корумпувати та залякати людей, які в Україні можуть ухвалювати подібні рішення. Зрештою, у більшості випадків це працює. Але якби вони знали, що Україна може і має волю завдавати симетричні удари у відповідь на удари по собі, то вони б точно почали серйозно розглядати недопущення ударів по Україні. Будь-яким прийнятним способом.
Початок ударів Україною по російським НПЗ — це, значною мірою, переламний момент нашої історії. Точніше, ще не переламний, але міг би потенційно ним стати. Підрив ворожої економіки із потенціалом впливу на світову економіку — це вже не жарти, це аргумент. Аргумент який можна і треба розвивати.
Більше дронів, більше засобів ураження, більше сміливості у їхньому застуванні - це той шлях, що може бути вдалим. Може, зрештою, примусити і США серйозно турбуватися про Україну. Звісно, зараз треба збирати потенціал, відстоювати свою позицію. Поки ми залежні від Штатів — викручуватися, вигадувати пояснення, але гнути свою лінію.
Лише так можна постати на шлях, який зрештою принесе якийсь результат. А от слухати поради з Заходу зовсім не обов’язково. Краще дивитися на їхні справи і вчитися на основі цих справ.
Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
