Майбутнє Телеграму в Україні викликає жваві дискусії. Позиції різні: від "руки геть від Телеграму" до "заблокуйте, бо він російський". Причому аргументи з обох сторін мають свою рацію.

Аргументи "за" блокування:

• Захист національної безпеки: умови війни вимагають особливих заходів для захисту національної безпеки. Блокування платформ, які можуть бути використані ворожими державами для координації своїх операцій або поширення дезінформації, може бути виправдано в цьому контексті.
• Протидія ІПСО: інформаційно-психологічні операції можуть мати серйозний вплив на моральний дух населення та ефективність оборонних зусиль. Контроль над інформаційним простором є критично важливим у воєнний час.

Аргументи "проти" блокування:

• Свобода слова та інформації: блокування платформ для обміну повідомленнями може бути сприйняте як обмеження свободи слова та доступу до інформації. Це може викликати незадоволення серед населення та критику з боку міжнародної спільноти.
• Технічні обмеження та обхід блокувань: практика показує, що повне блокування сервісів в інтернеті є складним технічним завданням. Користувачі часто знаходять способи обійти блокування через VPN або інші анонімізуючи сервіси.

• Економічні та соціальні наслідки: месенджери відіграють важливу роль в економічному та соціальному житті, зокрема в бізнес-комунікаціях, освіті та зв'язку з родиною та друзями.

В умовах, коли Україна веде оборонну війну, збереження інформаційної безпеки є життєво важливим. Водночас підтримання демократичних норм і забезпечення основних прав і свобод є ключовим для зміцнення суспільства і підтримки міжнародної солідарності з Україною. Тому будь-яке рішення про блокування повинно бути тимчасовим, строго обґрунтованим і регулярно переглядатися з огляду на зміну обставин.

Отже, з блокуваннями треба бути обережними. В принципі РНБО може будь-коли ухвалити відповідне рішення, це не є проблемою, але цей й не є рішенням. Передусім варто дійсно зосередитись на регулюванні діяльності Телеграму та інших сервісів поширення масової інформації на основі практики ЄС.

В першу чергу варто зосереджуватися на співпраці з платформами для встановлення прозорих правил гри, що враховують як українське законодавство, так і міжнародні стандарти. Це може включати створення представництв платформ в Україні, що полегшить взаємодію та реагування на вимоги української влади. А якщо такої взаємодії не відбудеться, тоді вже можна думати про тимчасове блокування.

Як не крути, але нам треба впорядкувати цифровий простір країни з огляду на європейський досвід і міжнародні норми, зокрема, імплементувавши положення таких ключових документів, як Digital Services Act (DSA) і Digital Markets Act (DMA) ЄС.

Основною метою DSA є встановлення зобов'язань із належної обачності для платформ, спрямованих на забезпечення прозорості, видалення нелегального контенту, а також створення процедур для оскарження рішень платформ щодо контенту. Це спрямовано на зменшення розповсюдження нелегального та шкідливого контенту онлайн.

У питанні регулювання варто звернути увагу на наступні аспекти:

• Прозорість власності: оприлюднення інформації про бенефіціарів соціальних мереж та месенджерів може сприяти більшій прозорості та відповідальності. Це дозволить громадськості та регуляторам зрозуміти, хто контролює платформи, що може впливати на контент та політики модерації.
  
  
• Відповідальність за контент: питання відповідальності платформ за поширюваний на них контент є ключовим. З одного боку, важливо мати механізми для боротьби з дезінформацією та нелегальним контентом, з іншого — необхідно уникати цензури та зберегти принципи свободи слова.
  
  
•   Механізми запитів та верифікації інформації: створення чітких процедур для запитів на видалення чи верифікацію інформації може допомогти в боротьбі з дезінформацією, не порушуючи при цьому права на приватність. Це також включає можливість оскарження рішень платформи щодо видалення чи блокування контенту.
• Захист даних та приватності: законодавчі ініціативи повинні також зосереджуватися на захисті даних користувачів та їхньої приватності. Це включає регулювання збору, зберігання та обробки персональних даних, а також забезпечення безпеки цих даних.
  
  
• Міжнародні стандарти: узгодження національного законодавства з міжнародними стандартами та практиками може допомогти забезпечити ефективне регулювання, одночасно сприяючи свободі інформації та інноваційному розвитку.

Важливо, щоб будь-які заходи регулювання були сформульовані таким чином, щоб мінімізувати негативний вплив на свободу слова та інновації, а також забезпечити захист основних прав і свобод громадян. У цьому контексті, держава має взяти на себе роль не тільки регулятора, але й захисника цифрового простору від зловмисного використання, не забуваючи при цьому про необхідність створення умов для розвитку технологічного сектору та забезпечення доступу до вільної інформації.

Ефективне регулювання має включати прозорі та зрозумілі механізми взаємодії між державою, громадянським суспільством, медіаспільнотою та представниками платформ. Це може сприяти створенню здорового інформаційного простору, в якому кожен користувач має можливість отримувати перевірену інформацію та вільно висловлювати свої погляди, водночас бувши захищеним від дезінформації та інших інформаційних загроз.

Також, у відповідь на висхідну кількість викликів, пов’язаних з кібербезпекою та захистом даних, держава має активно працювати над розробкою та впровадженням сучасних норм і стандартів захисту персональних даних, що відповідають як національним, так і міжнародним вимогам.

Кінець кінцем, мета державного регулювання має полягати не лише у встановленні обмежень, а й у забезпеченні умов для розвитку відкритого, безпечного та відповідального цифрового суспільства.

Наразі в парламенті зареєстровано Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності платформ спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація, також над подібним законопроект працює Мінцифри. Проект Мінцифри поки не бачив у публічному доступі. Що стосується депутатського законопроекту, то загалом він відповідає ключовим принципам, на яких повинне здійснюватися регулювання діяльності відповідних платформ. Хоча мені видається, що варто було б більше врахувати в ньому контексту війни, а саме:

1. Тимчасові заходи в умовах воєнного стану:

• Введення спеціального режиму роботи для платформ у період воєнного стану, що передбачає посилені вимоги до фільтрації контенту та швидкого видалення інформації, здатної нашкодити національній безпеці.
  
  
• Обмеження на розповсюдження інформації від неперевірених джерел або джерел, що розташовані в країнах, визнаних агресорами або не дружніми до України.
  
  

2. Відповідальність платформ:

• Посилення відповідальності за недотримання вимог законопроекту з можливістю введення штрафів або тимчасової заборони на діяльність в Україні для платформ, що не виконують вимоги щодо модерації контенту.
  
  
• Механізм швидкого реагування на звернення державних органів про видалення або блокування інформації, яка може нашкодити національній безпеці.
  
  

3. Прозорість та контроль:

• Зобов'язання платформ оприлюднювати звіти про видалення або блокування контенту на вимогу державних органів, щоб забезпечити прозорість дій платформ та можливість громадського контролю.
  
  

• Створення незалежного органу моніторингу, який би здійснював нагляд за дотриманням платформами встановлених правил, особливо в умовах воєнного стану.

4. Підтримка медіаграмотності та відкритого доступу до інформації:

• Фінансування програм медіаграмотності для населення, щоб зменшити вплив дезінформації.

• Забезпечення доступу до перевіреної та офіційної інформації через створення спеціалізованих платформ або сегментів на наявних платформах, що працюють під контролем або за підтримки держави.

Законодавчі ініціативи, які вводять більш жорсткі заходи регулювання, мають також передбачати чіткі критерії та умови їх застосування, включаючи чітко визначені випадки, коли такі заходи можуть бути застосовані, та визначати, хто і як буде приймати рішення про їх застосування. Важливим елементом є також забезпечення транспарентності дій влади та можливість громадського контролю за застосуванням посилених заходів регулювання. Це може бути реалізовано через введення обов'язку публічного звітування та надання доступу до інформації про застосування та результати цих заходів.

Нарешті, важливо забезпечити, щоб законодавчі зміни та введені заходи не створювали непропорційних бар'єрів для ведення бізнесу або негативно не впливали на інноваційний потенціал суспільства, зокрема у сфері інформаційних технологій і цифрової економіки.

У будь-якому разі ми маємо розуміти, що регулювання має бути, як в контексті інформаційних загроз, так і в контексті нашої інтеграції в ЄС. І чим раніше ми пройдемо цей шлях, тим буде краще.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”