Якщо хтось не знав, є таки у мене Ютуб. Щоправда, оновлюю я його з великими перервами, питання пріоритетів – працювати чи говорити на камеру. Тому, коли робота над важкими документами, роликів немає.
Але суть не в цьому, після чергової перерви вийшов з кількома відео про росію. Одне з них – кого рф мобілізує на фронт. І побачив чудову реакцію – поперли глядачі. Як ви вважаєте, звідки? Правильно, із рф. Частині просто цікаво коли і їх заберуть на фронт. Інша частина бриже слиною. Як в анекдоті "їжачки кололися, але все одно лізли на кактус". Ось і тут, живі глядачі, які проклинають, але дивляться. На відміну від більшості інших тем.
До чого це я? Громадяни рф з радістю розповідають про свої "перемоги", але їх дуже і дуже тригерить тема можливої мобілізації, для того, щоби ці "перемоги" забезпечити. Вони заперечують рівень російських втрат, але усвідомлюють, що для відновлення чисельності військ їх можуть і загребти. Адже умовні тувінці та буряти "не нескінченні".
І тут повернемось до українських реалій. Якщо подивитися російські ТГ канали, сайти, то щодня (!) практично кожен із них дає про "жахи української мобілізації". Ви скажете "ну і що - це російське ІПСО". Не зовсім. Провал інформаційної роботи всередині країни наприкінці 2022 року був не надто помітний на тлі позитивних звісток із фронту. Але він лишився провалом. Коли нема офіційної інформації від держави, люди шукають. Шукають на російських каналах. Або, у кращому разі в зведеннях ISW, який у джерелах дає... переважно ті ж російські канали. Не вірите? У звіті за 12.03, в якому левова частка міжнародки зі 105 джерел 39 - це російські "військори" та ТАРС. близько 20 - українські джерела, решта - посилання на себе, американські ЗМІ та джерела в яких лінь розбиратися.
Тобто про події в Україні так чи інакше певна частка інформації йде із рф. У Кремлі це чудово усвідомлюють та використовують. Що, на жаль, має результат. При цьому, з нашого боку, я пальцях рук можу перерахувати якісні ресурси, що працюють на російську аудиторію. На мій глибокий жаль.
Натомість кількість персонажів, які розповідають як вони тримають "інформаційний фронт", можна підраховувати нескінченно. Хоча, по правді, розповідь про те "як погано в рф" для української аудиторії точніше було б описати словами "інформаційний тил".
Виникає логічне питання: ми хочемо розхитування супротивника чи ні? Якщо так, то ворога треба вивчати, виявляти точки, на які можна тиснути (не тільки інформаційно) і діяти. Але, поки що, ситуація сумна. Ті, хто серйозно (не для коменту у "телевізорі") займається росією мізерно мало.
Окрема тема - вплив на суміжні держави та умовну "пострадянську діаспору". Яких у країнах ЄС переважно називають збірним терміном "русские". На цю групу ми не працюємо зовсім. Але ці персонажі, в масі своїй, вже громадяни країн ЄС та США. Які голосують та обирають політиків, до яких ми звертаємося за допомогою. Дивна ситуація, чи не так?
Ще дивніше – українська діаспора, яка за кількісними показниками вже є колосальною. І частина їх теж громадяни. Давайте поставимо собі запитання щодо будь-якої з європейських країн:
- коли востаннє посли (або чиновники) зустрічалися з, наприклад, ТОП-блогерами українцями в країні перебування (а це аудиторія виборців);
- коли востаннє перед виборами в країні перебування українські посли (або чиновники) організовували для лідерів українських організацій тематичні вечори з двосторонньої співпраці та пріоритетів України для цієї країни;
- коли востаннє проводились зустрічі з бізнесменами-українцями у країні перебування;
- чи проводилися зустрічі з власниками бізнесу, які працевлаштували найбільшу кількість українців (адже вони фактично самі себе поставили у залежне становище);
- зрештою, чи проводився комплексний аналіз потенціалу впливу. Хоча б в зв'язці організації - медіа (у тому числі соцмережі) - бізнес - місця компактного проживання - право голосувати.
Все перераховане вище – ресурс та можливості комунікації з партнерами. Адже мешканці інших країн думають інакше. І часто не надто розуміють нашої риторики. Ті, хто живе поруч, можуть пояснити, донести, переконати. І якщо ми не працюємо навіть зі своєю діаспорою, гадаю, не варто зайве дивуватися поступовій зміні відносин до нас. Адже супротивник працює зі "своїми". точніше з тими, кого вважає "своїми" і яких ми у нього "не забрали".
Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього
