Я коли дивлюся на те, що відбувається у Польщі, то мене не полишає відчуття, що я дивлюся на Україну десятилітньої давнини. На перший погляд — нічого спільного. Але є дуже багато спільних рис, які ще потім вилізуть полякам боком.

Те, що відбувається — це урядова акція, яка покликана примусити Україну до поступок в економічній сфері, користуючись тим, що Польща зараз є важливою з точки зору транзиту усього необхідного для нашої держави.

Польський уряд, звісно, міг би сам просто заблокувати кордон, але вони обрали "гібридний" формат блокади, коли блокують якісь "фермери", але під повним захистом з боку поліції та інших державних структур. Схема безпрограшна, бо можна казати, що політика тут ні до чого, люди мають право на протест і так далі.

Але ця виграшна схема така виграшна лише на перший погляд. Уже очевидно, що безпосередні організатори та учасники акцій — це пряма російська агентура, яка уже була засвічена неодноразово раніше. Але замість того, щоб усіх їх інтернувати, польський уряд намагається їх використовувати. Мотивація тут теж зрозуміла. У разі чого можна буде списати все на маргіналів, та й забути. Так вони вважають.

Але сама гра гранично небезпечна, бо польська влада, фактично, віддає силові повноваження (зупиняти потяги, автобуси, висипати зерно) відвертій російській агентурі. І привчає власну поліцію, що це — нормально.

Раніше я не сумнівався, що росія спробує піти на пряму локальну агресію проти НАТО. Не заради того, щоб захопити якусь державу, а просто показати недієвість альянсу, розвалити його, і примусити усіх визнати нові "геополітичні реалії", у яких уся Східна Європа буде змушена домовлятися з російським режимом.

Я думав, що об'єктом атаки може бути Литва. Держава невелика, з невеликою армією, яка розташована між білоруським сателітом та загарбаним сталінською владою Кьонігсбергом. Зараз я бачу, що основним об'єктом атаки буде Польща, сама атака — гібридною, за прямої участі так званих "фермерів".

Сценарій може бути наступний. Наприклад, провокація із терактом проти протестуючих, у якому можуть бути жертви, або якась стрілянина, замахи і вбивства. Далі — обурення фермерів, які починають його виражати в акціях протесту. Поки влада дещо паралізована ситуацією, протестуючі переходять до захоплення адміністративних будівель у якихось прикордонних містах. Бажано — ближче до Білорусі та Сувалок. Чого Сувалки? Бо саме там проходить легендарний коридор до ексклаву рф — Калінінградської області.

Щодо механізму захоплення, то він відпрацьований. Дивись Донецьк і Луганськ 2014 року. Поліція може не протидіяти, бо її привчили покривати "протестувальників", а політики будуть боятися давати накази розганяти "електорат". Це теж було в Україні 2014 року. Далі — головне захопити якусь територію. Після чого через кордон переміщаються підготовлені спецназівці, які мають закріпитися на рубежах і завдати удар у спину по прикордонниках. На цьому етапі головне — зламати кордон зсередини. Після чого уже можуть заходити війська. Далі уже — проголошення "ПНР", прохання про вступ до "Союзної держави" з московитами, і негайне оголошення про "захист від ОДКБ" новозахоплених територій. НАТО — принижене. Ціль — досягнута. Фантастика?

Тут немає нічого, чого б уже не застосовувала рф раніше. Й інструментарій для цього є — "польські фермери", з якими заграє власний уряд, незважаючи на підконтрольність руху росіянам. Так звана "ДНР" теж починалася із руху небагатьох маргіналів, які бігали з прапорами, а тут — цілком організована сила.

Польща може купити ще мільйон HIMARS, але проти гібридних загроз вони неефективні. Проти гібридних загроз має працювати контррозвідка, а тут, я уже бачу, все погано. Як було погано в Україні 2014 року.

Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”