Чому Америка гальмує з реакцією на чимдалі більше нахабство Кремля і з допомогою? Республіканець Майкл Маккол, голова комітету Палати представників з іноземних справ, твердить, що це не держсекретар "Блінкен боїться. Я був з ним одразу після вторгнення - він був повністю готовий до постачання МіГів. Це не він. На мою думку, це радник з нацбезпеки Джейк Салліван і Білий дім. Джейк надто обережний. Він дуже боязкий. І він повірив, що як ми дамо Україні надто багато, то росія застосує проти нас тактичну ядерну зброю".

Чергове підтвердження, що насправді для нас немає фаворитів в американських виборчих перегонах. Україні не друг жоден з учасників - але дії (чи бездіяльність) кожного з них можуть бути в наших інтересах, а можуть нам шкодити.

Влада демократів зараз піддається на емоційний ядерний шантаж алкоголіка Мєдвєдєва і путіна, бо інакша реакція суперечить всьому їхньому життєвому досвіду, всьому, чого їх навчали і що вони провадили протягом довгих десятиліть у владі.

Нагадаю нещодавні висновки професора Школи перспективних міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса Еліота Коена: "Для вас важливо розуміти, що відбувається в головах, особливо американських осіб, які ухвалюють рішення. Я думаю, також європейських осіб, які ухвалюють рішення. Ви знаєте, ви всі жертви того, чому вас навчали ваші професори. І всі ми. Люди, які займають владні посади, вони виросли в світі, в якому, коли ви говорите про слово "стратегія", це все про стримування. Це все про уникнення війни. Це такі люди, як Джейк Салліван чи Тоні Блінкен, вони не звикли думати про війну. І більшість із них навіть не брали участь у бійці в барі, що було б добре. ...Їхні ментальні рамки мають змінитися, і вони змінюються".

Однак ті ментальні рамки явно змінюються недостатньо швидко. І так: як бачимо на прикладі з росією, на прикладі навіть з хуситами (котрі перші винні у зростанні тих же світових цін на нафту - а не наші удари по НПЗ росії), з Іраном, посадовці Білого дому просто бояться за недостатньої відстороненості "отримати в писок" від нарваної світової гопоти. Тому не наважуються поводитись з позиції сили, встановлювати, як це було останнє століття, свої правила. І бити першими без рефлексій "а що як...".

Можливо, демократи дійсно міняють поволі своє ставлення. Але вони все ще солідарні з підходом 81-річного Байдена щодо "малих кроків", поступової ескалації, чого б це не коштувало Україні.

З іншого боку, в республіканців від початку це ставлення значно різкіше (хоч і далеко не в усіх). Вони готові умовно "відхопити в писок" в процесі втоптування нахабного опонента писком до ґрунту. Бо, якщо звертатись до того ж "формованого від юності світогляду", в республіканців він все ж передбачає безжальне панування Америки на планеті, а не м'який авторитет радника.

Так, Салліван "засцяв". І не тільки він.

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій, політтехнолог