Бюджет на наступний рік - (знову) складний. Видатки на оборону зменшувати не можна, при цьому під 1,5 трильйони грн дефіциту ще немає гарантованого фінансування наших партнерів, а з внеском США поки що все взагалі складно.
По суті, нам впритик вистачає власних коштів на оборону, а фінансування під більшість необоронних видатків ще треба знайти/назбирати.
Водночас місцеві бюджети продовжують накопичувати кошти від профіцитів, зараз це вже близько 220 млрд грн на казначейських рахунках. В одного Києва залишки 30 млрд грн.
І, в принципі, у місцевих бюджетів є всі інструменти спрямовувати надлишок на оборону - і прямими субвенціями, і навіть придбанням ОВДП.
Але видатки місцевих бюджетів на оборону - в межах 20 млрд грн з початку року. Для порівняння - з держбюджету на оборону іде 5 млрд грн щодня (!). Придбання ОВДП громадами - декілька млрд.
Деякі громади відповідально використовують кошти на ЗСУ та критичну відбудову, але більшість - ні. Плюс почалися нездорові торги бригад з громадами за "відкат" за реєстрацію у них.
Це зовсім не відповідає основному задуму децентралізації податкових надходжень, яка про мотивацію громад до розвитку бізнесу на місцях. Це вже торги по колу за гроші, які були сплачені платниками податків до держбюджету.
Плюс є питання ефективності оборонних видатків. Чим більше затягується війна, тим менше варто покладатися на "авральні" децентралізовані підпорки. Так, вони можуть бути гнучкішими і адресувати якісь дрібні гострі потреби - пальне, будматеріали, техніку. Але для цього ресурс залишається. А решта має спрямовуватися згідно задумів і планів Командування, через МОУ.
У нас можуть бути запитання до якості закупівель, забезпечення ЗСУ, але їх треба адресувати прямо і прагнути більшої ефективності саме на центральному рівні, бо це дає необхідну координацію.
А зараз у нас є випадки, коли громада, яка оперувала бюджетом порядку ста мільйонів гривень, отримує 1,5 мільярди. І це вже питання спроможності ефективно розпорядитися таким бюджетом. На мій погляд, така спроможність не з'являється за півроку.
Доцільність, необхідність, максимальна прозорість
Більше тижня тому вийшла моя стаття на ЕП, де я писав, що основна проблема місцевих бюджетів, ще довоєнна - сплата ПДФО за місцем реєстрації юрособи. І що "килимове" вилучення військового ПДФО виглядає неоптимальним, бо лише посилить перекоси. Цитати зі статті розтягнули на аргументи опоненти вилучення військового ПДФО.
Але справа в тому, що оптимальне, системне вирішення проблеми місцевих бюджетів через перехід на сплату ПДФО за місцем проживання (і зміну параметрів горизонтального вирівнювання) - це велика і складна реформа, що зачіпає купу проблем. Тому за неї боялися братися і довоєнні уряди. Я не впевнений, що це можливо і доцільно реалізувати зараз, цьогоріч.
Те, що пропонує Мінфін - неоптимальне довгостроково, вимушене рішення, але, маю констатувати - не бачу кращого в теперішніх реаліях. І, зрештою, втрати для місцевих громад не такі вже й великі.
Бо, по-перше, одночасно буде тимчасова відмова від реверсної дотації - тобто громади не віддаватимуть у держбюджет 50% надлишку над 110% від середнього надходження від ПДФО на одного жителя.
По-друге, на додачу до базової дотації, якою з держбюджету підтримують громади, що недотягують до середніх надходжень, буде додаткова дотація (33,4 млрд грн) для громад, які втратять ПДФО у порівнянні з 2021-м роком.
Ну і накопичені 220 млрд (уже більше) залишаються у громад, звісно, і це немала така подушка.
Єдине, хочеться максимальної прозорості та комунікації щодо розподілу дотацій вирівнювання - це зніме частину напруження у місцевих громад, і зніме питання щодо використання дотацій, як важелю впливу.
Автор: Юрій Гайдай, старший економіст Центру економічної стратегії
