У контексті 75-річчя НАТО перефразовую: неправильна інтерпретація Бога обіцяла росії небагато - НАТО біля порога.
А якщо серйозно, то справді всю брудну роботу з мобілізації всередині альянсу зробила російська влада своєю агресивною політикою, досягнувши, зокрема, розширення НАТО за рахунок раніше нейтральних країн (Фінляндії та Швеції).
Однак, є питання/напрями, за якими всередині альянсу позиція тільки формується або перевіряється на практиці.
- Політична рішучість. Не лише щодо ролі у захисті не країн НАТО, а й безпосередньо самих членів альянсу. Маю на увазі нещодавні навчання щодо залучення (політично та технічно) статті 5 у разі потреби.
- Однакове відчуття загроз та ризиків. Маю на увазі нещодавню пропозицію іспанського прем'єра не називати війну війною (бо це лякає), на що польський прем'єр абсолютно точно відповів, що Європа вже перебуває у передвоєнній стадії 1939 року.
- Кооперація країн у виробництві озброєнь та оборонної сфери. Особливо з урахуванням можливого скорочення лідерства США у світі у сфері оборони.
- Довгострокове бачення, в якому є не лише реагування, а й запобігання проблемам. Не пам'ятаю точно, хто із західних лідерів/військових це сказав, але зі сказаним згодна: Захід не повинен сидіти і просто реагувати на нескінченний російський шантаж погрозами та сіяння невизначеностей, а діяти на випередження, тоді росія точно розумітиме, що й західні альянси можуть залучити всю свою міць.
Можливо, на частину цих питань/напрямків буде сформульована відповідь/позиція на липневому саміті НАТО у Вашингтоні, де буде представлена оновлена концепція оборони та стримування. Від позиції з цих питань значною мірою багато в чому залежить і визначеність щодо перспективи членства України в альянсі.
Олеся Яхно, політичний експерт