Макрон кинув виклик путіну: чи підтримає його європейська еліта

Макрон кинув виклик путіну: чи підтримає його європейська еліта

Щодо заяв Макрона, і всієї його активності в інформаційному просторі спостерігаються досить відмінні оцінки з боку українців. І це зрозуміло. Заяв ми наслухалися чимало. Дехто обіцяв бути з нами "скільки потрібно". На практиці ж виявилося, що "скільки потрібно" — це навіть не два роки. І якщо уже найпотужніша держава Заходу США виявилася дуже сумнівним партнером (м’яко кажучи), то що вже казати про інших?

Я схильний оцінювати заяви Макрона досить серйозно, але треба це все, як на мене, розуміти правильно.


Для початку деякі факти. У Кремлі все сприйняли дуже серйозно, і їм явно все це дуже не подобається. Настільки не подобається, що вони кинулися з усіх своїх інформаційних ресурсів "викривати" Макрона. Показовим є те, що включилися у гру не лише різні "офіційні мєдвєдєви", але і численні "російські ліберали", які засуджують Макрона за "ескалацію". Включно з головним штатним кремлівським лібералом — Венедиктовим.

Венедиктов що тільки не казав про Макрона. І як той його розчарував, і як макронівська ескалація сильно віддаляє мир. Все це є прекрасним індикатором того, що у путіна нова манера частини західних еліт спілкуватися з ним викликала значне невдоволення.

Наступний факт. Макрон робить свої заяви не сам. Нещодавно він провів через парламент ратифікацію безпекової угоди з Україною. І у момент голосування була надана політична підтримка не лише самій угоді, але і тій лінії, яку вона знаменує.

Показово, що головний опонент Макрона — Марін ле Пен, яка раніше відзначалася явно проросійськими заявами, тепер рішуче засудила російську агресію проти України. Це дозволяє говорити про наявність у Франції певного консенсусу еліт, яким Макрон поспішив заручитися задля реалізації власної політичної лінії.

Що обумовило цей консенсус?

НАТО тріщить по швах. Гіпотетичний прихід до влади Трампа може завдати йому смертельного удару. І річ не у тім, що Трамп кинеться виходити з НАТО. Мабуть, він цього робити не буде. Але хто повірить, що він захищатиме його членів від російської агресії після всіх його заяв? А на чому тримається НАТО? Просто на вірі, що у випадку нападу, прийдуть Штати і дадуть відсіч агресору всією силою. Немає такої віри — немає НАТО. Значить, треба готуватися до такого сценарію, який явно буде означати кризу безпеки у Європі.

Але будь-яка криза — це ще і можливість. Європі завтра сильно не вистачатиме лідерства. І лідерства саме у військовій сфері. Вакуум лідерства хтось неодмінно заповнить. Очевидно, еліта Франції розглядає власну кандидатуру.

Далі, показово, що словесна "ескалація" від Макрона синхронізувалася із словесним "просіданням" Шольца. Поки лідер Франції переходив до агресивної риторики, лідер Німеччини геть "поплив", розказуючи різні байки, що "ракети Таурус в Україні зроблять Німеччину стороною війни". Тобто Макрон говорить про можливу присутність французьких військ, а Шольц щось повторює, що навіть самі німецькі ракети будуть розглядатися як вступ Німеччини у війну.

Чому у обох лідерів так сильно розійшлася риторика в одну мить?

Можемо припустити, що і Париж, і Берлін одержали дипломатичними каналами погрози від "московських колег". А от зреагували на них по різному. До речі, обидві реакції були цілком дипломатичними, просто логіка цієї дипломатії - кардинально різна.

Логіка дипломатії Берліну. Нам погрожують — ми відступаємо, і шукаємо якісь "компроміси". Логіка дипломатії Парижу. Нам погрожують? Давайте погрожувати у відповідь.

Здається, Париж перший на Заході вловив правильну інтонацію дипломатичного спілкування з росіянами. Якщо вони блефують, то чому б не блефувати у відповідь. Якщо вони погрожують — чому б не погрожувати у відповідь? Якщо вони роблять гучні заяви — чому б не відповідати не менш гучно? І нехай уже вони думають, наскільки серйозними були заяви візаві. І чи хочуть вони це перевіряти.

На Заході дуже люблять говорити про дипломатичні рішення, і це, мабуть, для багатьох західних громадян звучить привабливо. Що може бути краще домовленостей замість війни? Але це удавана логіка, бо якщо дипломатія — це постійні відступи та поступки, то вона зрештою прийде до нестабільної та неприйнятної точки та спровокує вибух. Як було напередодні Другої світової.

Якщо ти хочеш дипломатії - ти маєш говорити однією мовою з тим, з ким ти спілкуєшся. Макрон дуже довго намагався вибудовувати комунікацію з кремлівським психопатом на основі раціональних аргументів і логіки інтересів. І що? А нічого. А так варіантів стає багато, і можна розпочинати складну гру.

Щоправда, у межах цієї гри треба бути готовим постійно підтверджувати блеф діями. А для більш ефективних дій потрібен консенсус не лише французьких, але ширше — європейських еліт. На американські уже особливого сподівання немає, але для європейців стабільність у Європі питання, м’яко кажучи, важливе.

Поки що головна проблема — боягузлива позиція Німеччини, яка постійно намагається займатися геополітичним ескапізмом, тікаючи та ховаючи від реальних проблем голову у пісок. Ясно, що позиція першої економіки Європи дуже важлива, і від того, якою вона буде найближчим часом, залежить не так і мало. Але шлях дипломатії Франція уже вказала. Якщо мова про реальну дипломатію, а не про її імітацію, яку ми бачили дуже довго.

Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”

Головне