Днями Прем’єр-міністр України повідомив, що конфіскація російських активів має стати надійним джерелом підтримки України і фінансування її відновлення, окремо відзначивши, що, на щастя, цей діалог на сьогодні вже набагато більш прогресивний і більш оптимістичний, ніж це було ще рік тому.
Він також зазначив, що Україну цікавить конфіскація заморожених російських активів з двох причин: по-перше – це потрібно Україні; по-друге – це буде актом покаранням за вчинені злочини.
Така позиція очільника українського Уряду, який згідно до Конституції є головою всієї вертикалі виконавчої влади держави, видається обґрунтованою та зрозумілою без якихось додаткових пояснень. Від початку повномасштабного вторгнення, доцільність, справедливість та необхідність конфіскації заморожених російських активів, ніколи не ставилася під сумнів представниками української влади, політикуму або в цілому суспільства.
Тоді ж чому це досі не відбулось і що означають слова українського Прем’єр-міністра, що на сьогодні діалог "вже набагато більш прогресивний і більш оптимістичний"?
Для того, щоб відповісти на це питання, слід провести деяку інвентаризацію стану справ у цій царині, навівши всього лише два неприємних, але відповідних поточній дійсності факти:
- Станом на березень 2024 року жодних суверенних або приватних російських активів як покарання за збройну агресію проти України не конфісковано.
- Станом на березень 2024 року жодного механізму конфіскації суверенних або приватних російських активів як покарання за збройну агресію проти України остаточно не розроблено та офіційно не затверджено.
Можливо, наведені вище тези дисонують із певною кількістю новин, які час від часу фігурують в українських засобах масової інформації, на кшталт новин із Сполучених Штатів: "Вперше від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, США передадуть Україні конфісковані у російських підсанкційних олігархів актив".
Чи Королівства Бельгія: "Уряд Бельгії в п’ятницю схвалив новий пакет допомоги Україні у вигляді прибутків від використання заморожених активів росії".
Але подібний дисонанс можливий лише за умови сприйняття заголовків чи політичної риторики на віру, без аналізу суті (передусім юридичної), прийнятих рішень щодо передачі Україні відповідних сум коштів.
Якщо ж аналізувати юридичні підстави цих подій, достатньо нескладно встановити, що у обох випадках мова не йде про конфісковані за агресію проти України російські активи. У американському випадку йдеться про передачу коштів американського бюджету, які є еквівалентом коштів щодо яких "помічники" російського олігарха намагалися невдало обійти санкції. Щодо бельгійського випадку – тут ми маємо ситуацію за якої бельгійський бюджет милосердно поділився із українцями частиною стягнутих із російських активів податків. Детальніше із аналізом обох ситуацій можна ознайомитися тут.
Тобто фактично можна констатувати, що новини подібного роду, хоч і створюють враження невпинного руху до вирішення питання конфіскації, але насправді сутнісно такими не є.
В частині "бельгійського треку" ситуація виглядає, мабуть, найбільш фінансово перспективною і, дуже імовірно, саме тут слід шукати підстави для відчуття "прогресу та оптимізму", адже у оглядній перспективі Україна може розраховувати на отримання 1,7 млрд доларів "конфіскованих прибутків від заморожених російських активів". Важливо підкреслити, що і тут ми знову сподіваємося отримати стягнуті бельгійцями податки, які прямо юридично прямо не пов’язані із конфіскацією за збройну агресію.
В цьому контексті варто визнати: щодо конфіскації суверенних активів за вчинені злочини, ми знаходимося навіть не на середині шляху до досягнення мети, наразі триває суто дискусійно-підготовча робота, яка має вирішити питання коли і як це може відбутися, і чи може це відбутися взагалі. Проілюструвати наведену думку можливо наступними прикладами.
Швейцарія. 7 березня 2024 року Парламент Швейцарії підтримав передачу заморожених російських активів Україні. Принаймні так повідомили засоби масової інформації.
Але якщо вчитатися уважно, то мова йде, що це рішення "відкриває Уряду Швейцарії шлях до роботи над міжнародно-правовою основою для використання заморожених активів держави-агресора для виплати репарацій в країнах, які зазнали нападу".
Іншими словами, по суті це доручення "пропрацювати питання", чіткий та конкретний шлях вирішення якого наразі невідомий.
Велика Британія. Угодою про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії, укладеною 12 січня 2024 року зобов’язалася відносно того, що: "Російські суверенні активи в юрисдикції Сполученого Королівства залишатимуться знерухомленими доти, доки російська федерація не відшкодує збитків, завданих нею Україні. Сполучене Королівство спільно зі своїми партнерами продовжуватиме опрацьовувати всі законні шляхи, завдяки яким активи російської федерації можуть бути використані для підтримки України».
Тобто на офіційному рівні мова йде не про конфіскацію, а про "опрацювання законних шляхів використання знерухомлених активів на підтримку України".
Наразі вербалізовано, але документально не оформлено, лише варіант отримання Україною позик, які будуть повернуті після виплати на користь України репарацій, та забезпечені знерухомленими російськими активами по суті як заставою. Про таке заявив очільник британського МЗС Д.Кемерон.
Сполучені Штати Америки. більш прямо говорять саме про конфіскацію як міру покарання за збройну агресію, оформивши це у законодавчу ініціативу (законопроект Rebuilding Economic Prosperity and Opportunity For Ukrainians). Втім, перспектива його прийняття та наступної реалізації наразі залишається не очевидною. Більше того, інша північноамериканська держава Канада прийняла подібний Закон ще у 2022 році, але фактичної конфіскації активів і їх наступної передачі на користь України не відбулося до теперішнього часу.
Європейський союз наразі говорить про осяжність перспективи в справі вилучення надприбутків, отриманих від заморожених російських активів, заблокованих у Бельгії. Про чіткий механізм конфіскації наразі також не йдеться.
Якщо дивитися на ситуацію, яка ґрунтується на наведених вище фактах, із позицій здорового глузду, що базується на нашому буденному досвіді, вона виглядає критично не зрозумілою.
Очевидно, що правопорушник має бути покараним; очевидно, що завдані ним збитки мають бути відшкодовані за рахунок його майна; очевидно, що таке відшкодування має бути здійснено у примусовому порядку, а не із доброї волі та згоди правопорушника.
Було б дивно, якби підсудного у вчиненні насильницького злочину питали щось на кшталт: "А чи не були б ви ласкаві відшкодувати потерпілому завдану вами ж шкоду?".
Але як би не було дивно, наразі ситуація виглядає саме так і пов’язано це із тим, що наявна архітектура міжнародного права фактично не передбачає будь-яких дієвих примусових механізмів, які б могли ефективно застосовуватися до суверенних держав, особливо якщо мова йде про постійного члена Ради Безпеки ООН.
Іншими словами у "Світі, заснованому на правилах" відсутні правила, які б дозволяли потерпілому від збройної агресії розраховувати на швидке та ефективне відшкодування збитків, а також реальна практика таких відшкодувань в умовах відмінних від умов військової поразки агресора та його наступної згоди на виплату репарацій.
Напрацювання подібних правил та наступне їх реальне втілення в життя позначатиме формування фактично нової архітектури світової безпеки, яка б включала можливість застосування вагомих міжнародних заходів відповідальності поза межами механізму Радбезу ООН.
Ми поділяємо думку міжнародної групи експертів-юристів, яка днями заявила, що конфіскація заморожених активів Центробанку рф не суперечить міжнародному праву з огляду на масштаби вторгнення росії в Україну, та сподіваємося, що ближчим часом до неї доєднається і світове співтовариство, бажано у складі 192х країн-членів Організації Об’єднаних Націй.
Геннадій Дубов, кандидат юридичних наук, політичний оглядач
