Думаю, усі чули нещодавній виступ Дональда Трампа, де той обіцяв "віддати росії" союзників по НАТО, якщо ті "не заплатять". Це не перша відповідна заява експрезидента США. Раніше він уже казав, що не має приходити на допомогу членам альянсу, оскільки "знає, що вони б не допомагали США".

Остання заява тим більш цікава, що насправді єдиний випадок застосування легендарної "5-ї статті" НАТО — це якраз прихід союзників з Європи на допомогу США після терористичних атак 11 вересня 2001 року. Тоді союзники по НАТО "захищали США" і в Іраку, і в Афганістані. І несли жертви у сотні військовослужбовців. Естонія, Латвія і Литва теж, до речі, брали участь у цих операціях і теж несли втрати. Скажу більше, свою участь брали навіть такі нечлени НАТО як Україна. Але зараз про це все можна забути. Досить дочекатися обрання Трампа президентом США.

Та у цій історії є і позитивні моменти. Зокрема, для нас. У Європі відчули, що буквально через рік вони можуть залишитися без рятівної американської парасольки, на яку звикли зважати протягом десятиліть. Світ стає все менш безпечним місцем. Навіть для Заходу, де люди давно звикли до уявлення про власний безумовний захист.

Реакція на ці нові реалії поки що різна, і прямо залежить від близькості держав до росії. Країни Балтії підвищують власні оборонні бюджети та будують укріплення. Фінляндія нарощує військове виробництво. Хтось продовжує жити за інерцією вчорашнім днем. Особливо дивують поляки. Вам же прямо сказали, що серед держав НАТО ви — пріоритет? І не лише казали. Регулярно показували ракетами. Але польські фермери живуть у власному світі - вічному Діснейленді європейських дотацій, і виходити за його межі не дуже поспішають. Власне, на це у росіян і основний розрахунок. Фрагментованість, неспроможність на швидку та адекватну реакцію з боку опонентів. Чи зміниться це? Побачимо протягом найближчого року.

При цьому, зрозуміло, що ніяких цілей "захопити все" у росіян поки що немає. Показати слабкість Заходу, розвалити НАТО, продемонструвати, що діє лише право сили, і ця сила зараз у них. Десь такими у них можуть бути цілі. Але у світі існують не лише вони. Потенційних агресорів там вистачає.

Тому єдина адекватна відповідь на це — відновлення військового потенціалу Європи. Схоже, тамтешні еліти це зрозуміли і активно готують до цього власних громадян. У газетах виходять публікації з картами, як саме росія атакуватиме Європу. Це для наочності, аби думка про необхідність зростання видатків на оборону не видавалася вже настільки дикою. Паралельно з цим ставиться питання про армію. Власне, а хто там буде служити, якщо самі європейці від цієї думки не у захваті? Питання досить цікаве.

путін у своєму спілкуванні з Такером Карлсоном згадав напад Німеччини на Польщу, який послугував початком Другої світової війни. Таким чином, навіть він уже почав використовувати ці аналогії, про які інші автори говорять уже майже два роки.

Так, світова війна почалася, але те, що мало стати "польською кампанією вермахту" перетворилося на затяжну війну, що дозволило більшій частині Європи робити вигляд, що нічого не відбувається. Тому ці роки були з точки зору європейської безпеки майже згаяні. Замість нормальної підготовки, Європа лише чекала, коли ж воно все "заморозиться", бо вони там дуже "втомилися від війни".

Тепер же реальність розповзання військового конфлікту на інші європейські держави актуальна як ніколи, але більшість з них досі не спроможні адекватно реагувати на виклики. "Тепла ванна" залишається для них занадто комфортною. Але і вони будуть змушені з неї вилазити. Одна проблема — згаяний намарно час. Поки вони могли відновлювати військову промисловість, вони все міркували над "корейськими сценаріями" для України та нили про "позиційну війну". Від реальності все одно не втечеш. Але це можна робити більшим або меншим коштом.

Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”