Американо-ізраїльські відносини з кожним днем стають все гірше, а тональність заяв Байдена – все різкіше. Головний об’єкт критики не лише з боку президента США, а й представників Демократичної партії в цілому – Беньямін Нетаньягу.

Так, нещодавно Джо Байден заявив, що останній "більше шкодить Ізраїлю, ніж допомагає йому, змушуючи решту світу йти всупереч тому, що відстоює Ізраїль" та "мусить приділяти більше уваги загибелі ні в чому не винних людей, які гинуть унаслідок бойових дій". І хоча очільник Білого дому паралельно зазначив, що ніколи не залишить Ізраїль, оборона якого, як і раніше, "має вирішальне значення, тому ніякої червоної лінії немає", а Нетаньягу, безумовно, має право захищати свою країну та продовжувати переслідувати ХАМАС, ситуацію це особливо не покращило. І, судячи з усього, навряд чи покращить у найближчий перспективі. Адже для обох політиків на перший план поступово виходять питання власного політичного майбутнього.

Американський погляд

Ізраїльське питання тригерить Байдена як мінімум з двох причин. По-перше, значна частина його виборців (передусім з лівими та центристськими поглядами) звинувачують Ізраїль у надмірній жорстокості щодо мирних громадян у секторі Гази, ледь не геноциді та організації продовольчої блокади. Крім того, вони вимагають негайного припинення бойових дій та створення палестинської держави. Білий дім, в принципі, це підтримує та вважає, що палестинська держава поруч із Ізраїлем життєво важлива для довгострокової стабільності в регіоні.

Однак ще у січні 2024 року Беньямін Нетаньягу цю ідею фактично відкинув, заявивши, що Ізраїль повинен зберегти "контроль безпеки над усією територією на захід від річки Йордан" − тобто територією, яка охоплює окуповану Ізраїлем територію Західного берега. Показово, що зробив він це після телефонної розмови з Байденом – демонстративно та нахабно. Що, безумовно, б’є по електоральним перспективам президента США, адже виборці-демократи вимагають терміново вирішити "палестинську" проблему та "приборкати" Нетаньягу, зупинивши гуманітарну катастрофу у регіоні. А нездатність Байдена це зробити сприймається ними як прояв політичної слабкості та неефективності.

По-друге, частина виборців Байдена – це мусульмани, позиція яких по ізраїльському питанню очікувана та зрозуміла. В цілому їх не так багато, але проблема у тому, що вони компактно проживають у кількох штатах, а їх відмова прийти на вибори може коштувати діючому президенту голосів виборщиків мінімум від двох штатів. І як наслідок – перемоги на виборах. Тому проблему необхідно вирішувати – і робити це швидко.

Тому адміністрація Байдена, вкрай роздратована поведінкою Нетаньягу, й посилює тиск на Ізраїль та намагається у політико-дипломатичний спосіб врегулювати близькосхідну кризу, пропонуючи різні варіанти її вирішення. Подібної позиції дотримуються й інші демократичні країни, які також не задоволені ізраїльською політикою.

Погляд Нетаньягу  

Однак ключова проблема полягає не стільки у Ізраїлі (значна частина громадян якого вважають, що бойові дії слід припинити, оскільки ХАМАС практично знищений), скільки у Нетаньягу. Останній просто не може зупинитися, прекрасно розуміючи, що день завершення наземної операції стане його останнім днем перебування при владі. І більшість виборців – а Ізраїль це ледь не єдина справжня демократія на Близькому Сході – не пробачать йому як помилок, які призвели до атаки ХАМАСУ 7 жовтня 2023 року, так і ще більш жахливих наслідків. Тому Нетаньягу продовжує наполягати на тому, що стан війни повинен бути продовжений, а контроль над Рафахом (де зосередилося до 25% довоєнної чисельності бойовиків ХАМАСУ) – встановлений. Навіть якщо це потягне за собою розірвання відносин зі США. А далі ще є Ліван та Хезболла, що теоретично може дозволити воювати багато місяців і, що найголовніше, зберігати владу.

В цілому ситуація дуже схожа на патову, адже жодна зі сторін не збирається поступатися, принаймні поки що. Водночас, у Байдена все ж таки є можливості "дотиснути" Нетаньягу.

По-перше, його у цьому підтримують інші країни, які хоч і перебувають на боці Ізраїлю, однак вважають за необхідне переходити до політико-дипломатичних методів. По-друге, світова громадська думка явно не на боці Нетаньягу. Безкінечно ігнорувати цей факт не вийде, оскільки це прямо б’є по іміджу країни. Нарешті, по-третє, є ізраїльська опозиція. Яка все голосніше каже про те, що Нетаньягу думає не стільки про Ізраїль, скільки про власне політичне виживання, нехтуючи національними інтересами. І, скоріш за все, саме на це буде спиратися адміністрація Байдена, публічно пропонуючи різні варіанти завершення конфлікту, від яких Нетаньягу не зможе безкінечно відбиватися – просто через те, що його аргументи з кожним разом стають все слабкішими. А ізоляція країни самим ізраїльтянам не потрібна, бо це може закінчитися катастрофою.

Відгомін в Україні

Зазначу, що дехто намагається екстраполювати досвід відносин США та Ізраїлю на Україну. У тому контексті, що адміністрація Байдена може також почати тиснути на нашу країну, вимагаючи закінчення війни – якщо це буде потрібно, наприклад, для виборчої кампанії. Однак такі порівняння абсолютно безпідставні. По-перше, на Україну напали не терористи, а ядерна держава. І війна, на жаль, відбувається на нашій території. Ми не нападаємо, а лише захищаємося. Це важливо з точки зору принципів та цінностей, які мають значення для електорату Демократичної партії. По-друге, виборці Байдена у своїй більшості підтримують Україну та вважають, що росія повинна понести покарання за численні злочини.

І, що найголовніше, перемога України – вкрай вигідна для Байдена історія з електоральної точки зору. У тому числі в контексті впливу на тих виборців, які вагаються. Адже вона підтвердить той простий факт, що Америка залишається лідером демократичного світу та здатна ефективно реагувати на неадекватні та злочинні дії диктатур і автократій. Тож у даному контексті нам точно не варто хвилюватися.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку