У зв'язку з ракетними ударами США по Ємену, нагадую. Хусити - етнорелігійний рух, створений у 1992 році для просування інтересів північноєменських племен на противагу впливу Саудівської Аравії та центральної влади об'єднаного в 1990 році Ємену.

Етнічно, хусити об'єднують племена північних провінцій, історично та культурно пов'язаних із племенами Південної Аравії (територія Саудії сьогодні). Релігійно, рух був помірно-теологічним, заснованим на навчаннях зейдитської школи ісламу шиїта (яка відрізняється від іранського шиїзму).

Спочатку рух було створено у вигляді шкіл, клубів за інтересами, літніх таборів для навчання школярів та студентів, благодійних ісламських організацій. Але поступово обростало політичною суб'єктністю і радикалізувалося на тлі протистояння з центральним урядом, яких критикували за зв'язки зі США, і з Саудівською Аравією, чиї суннітсько-ваххабітський вплив вважався надмірним і небезпечним.

Факторами, які призвели до радикалізації хуситського руху, стали корупція центральної влади, нерівномірний розподіл доходів між північчю та півднем, вторгнення США до Іраку в 2003 році та багаторічна маргіналізація єменських шиїтів-зейдитів та їхніх рідних провінцій, що залишалися на периферії уваги центру.

У 2004 році влада спробувала заарештувати лідерів хуситів, чим спровокувала їхнє повстання. Хоч його й придушили, а лідера хуситів Хусейна аль-Хусі вбили, шиїти розгорнули партизанщину, яка тривала аж до 2010-2011 років та розпочала "арабську весну".

У 2014 році, користуючись хаосом у країні, хусити захопили столицю, і з того часу контролюють північну частину Ємену, завдавши низку великих поразок урядовим силам і Саудівській арабській коаліції, яка вторглася до Ємену в 2015 році для їх придушення.

Війна тривала 8 років, і саудити її за фактом програли. Хусити звели бойові дії до пата, і 2022 року вийшли на припинення вогню. Сама країна була розвалена на кілька анклавів, підконтрольних різним силам: хусити, терористи "Аль-Каїди", самооборона будь-яких племен, уряди просаудів, проеміратські сепаратисти південного Ємену.

До речі, з погляду свого статусу, місця у суспільстві та історії Ємену, рух хуситів аж ніяк не є якимось маргіналізованим зборищем відщепенців, які з калашами зірвалися до влади у 2014 році.

Історія їхнього протистояння з центральною владою корінням йде в спрагу реваншу і бажання бути знову визнаними невід'ємною частиною місцевих елітних тусовок.

Справа в тому, що шиїти-зейдіти Південної Аравії (і сьогоднішнього північного Ємену) були основною домінуючою силою цієї частини регіону протягом більш ніж 1000 років, і щоразу доводили це кровопролитними війнами з численними іноземними загарбниками.

Спочатку вони вигнали зі своєї країни єгипетських мамлюків у 16 столітті. Потім вони завдали поразки османським військам у 17 столітті. Лише внутрішня смута та прихід британців дозволили підпорядкувати єменських імамів-зейдитів у 19 столітті, і то ненадовго і не завжди силою зброї.

Після розвалу Османської імперії, імами-зейдіти знову повернулися до влади, проголосивши 1918 року Єменське Мутаваккілійське королівство.

І ось 1962 року на піку "холодної війни" республіканські сили за підтримки Єгипту скидають короля-імаму та ліквідують монархію. З цього моменту починаються ті проблеми у відносинах шиїтів-зейдитів (сьогоднішніх хуситів) та центру, які потім призводитимуть до постійних сутичок та повстань XX та XXI століть.

Повалення влади зейдитів по суті витіснило їх на периферію єменського політичного життя, маргіналізувавши їх позиції і відрізавши їх від впливу і потоків, що згодом вилилося в ресентимент, що ляг в основу небажання хуситів підкорятися владі та їх гіпер загостреному сприйняттю.

Звідси і негативне ставлення шиїтів Ємену до саудівського втручання у справи країни, таке ж погане ставлення до тісних зв'язків президента Абдалли Салеха зі США та постійне бажання повернутися до влади та повернути славу минулих днів.

Тому повстання хуситів у 2014 році – прямий наслідок періоду після 1962 року та провалу політичного проекту об'єднаного Ємену після 1990 року. Повстання хуситів у 2014 році - це спроба колишніх єменських правителів (їх нащадків) повернутися на престол після тривалого періоду всяких чужих їм "експериментів", нав'язаних ззовні, то Саудівською Аравією, то Єгиптом, то Радянським Союзом, Сполученими Штатами.

Десь хусити схожі на афганських пуштунів, які сьогодні складають кістяк Талібану, і теж повернулися до влади, маючи за плечима багату історію правління Афганістаном, власний пантеон героїв-предків, національні міфи та постколоніальні травми, що у зв'язці з салафітською Пакистану та Саудії створило гримучу суміш Талібану, який претендує на роль виразника пуштунського ресентименту.

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього