Ввечері 13 квітня Іран запустив по Ізраїлю 185 дронів, 36 крилатих та 110 балістичних ракет. 99% з них було збито, значну частину – за межами Ізраїлю за допомогою військо-повітряних сил США, Великої Британії та Йорданії. 

Вранці 14 квітня місія Ірану в ООН в соцмережі X заявила, що атака була здійснена "на підставі статті 51 Статуту ООН, що стосується законної оборони" – як відплата за удар по іранському консульству в Сирії 1 квітня, в результаті якого загинули сім членів Корпусу вартових ісламської революції, в тому числі два генерали. У заяві також було зазначено, що "справу можна вважати завершеною". Водночас, Іран наголосив, що "якщо ізраїльський режим зробить ще одну помилку, відповідь Ірану буде значно суворішою". І на завершення іранські представники нагадали, що "це конфлікт між Іраном і Ізраїлем, від якого США повинні триматися подалі".

Отже, Іран зробив те, до чого достатньо довго готувався і що, по великому рахунку, мав зробити, аби "зберегти обличчя" перед іншими авторитарними режимами та своїми сателітами на Близькому Сході. В плані реальних наслідків та збитків для Ізраїлю відповідь виявилася повністю провальною, але інформаційно-пропагандистської мети в цілому досягти вдалося. Останню, щоправда, дещо змазали кадри з Тегерану, на яких іранці масово скуповували пальне (на всякий випадок), але навряд чи цільова аудиторія зверне на це увагу. Головне – фаза нагнітання, роздмухування у ЗМІ ("найбільший удар в історії", "потужна відповідь") тощо.

Водночас ключове питання у всій цій історії – якою буде відповідь Ізраїлю. Те, що вона буде, не викликає сумнівів. А от наскільки жорсткою та погодженою з США – питання відкрите. 

Відповідь Ізраїлю

Напад з боку Ірану не став для Ізраїлю сюрпризом. У своєму виступі прем’єр-міністр Нетаньягу заявив, що країна впродовж багатьох років готувалася до прямого удару з боку іранців, тому всі оборонні системи були вчасно розгорнуті, а влада готова до будь-якого сценарію – "як в обороні, так і у нападі".

Вже у ніч атаки від ізраїльських урядовців, політиків, експертів та журналістів лунало багато заяв про необхідність жорсткої реакції та удару у відповідь. Зрозуміло, що залишите таке без відповіді неможливо. І ключове питання на сьогодні – якою вона буде. В цілому, є три основні сценарії.

Сценарій 1. Максимальна активізація Ізраїлю у Секторі Газа з паралельними ударами по проксі Ірану у Лівані та Сирії. До речі, частково ми це вже побачили, оскільки паралельно з іранською атакою Ізраїль бомбардував бази терористів у Сирії та Лівані – частково як відповідь на запуск ракет та безпілотників з їхнього боку, частково – як превентивний захід.

За результатами реалізації зазначеного сценарію Ізраїль може вирішити проблему ХАМАС так, як вважає за потрібне, однак діяти прийдеться швидко, доки громадська думка на Заході знову не розвернулася у бік палестинців.

Сценарій 2. Максимальне інформаційне "накачування" ситуації, але на цей раз вже з боку Ізраїлю. Обіцянки відповісти, помститися та покарати. В результаті – удар по деяким військовим об’єктам Ірану, причому як власне на його території, так і в Сирії з Ліваном. Головне – правильна інформаційна подача, яскрава та красива знята. Після цього – повернення ситуації, яка було до 1 квітня або регулярний обмін подібними ударами. Але ніяких наземних операцій, передусім через відсутність спільного кордону.

Сценарій 3. Масовані удари Ізраїлю по об’єктам іранської ядерної програми, максимальна ескалація конфлікту, спроба наземної операції з боку Ізраїлю. Насправді, найменш реалістичний сценарій, оскільки він потребуватиме максимальної підтримки Ізраїлю з боку інших країн. А вони – передусім США – проти будь-якої ескалації.

По-перше, ніхто не хоче втягуватися у реальну війну – довгу, важку та частково непередбачувану. Саме тому США вже скликають позачергове засідання лідерів країн G7, на якому планують узгодити "єдину дипломатичну відповідь на зухвалу атаку Ірану" та непублічно закликають Ізраїль утриматися від будь-яких відповідей без попереднього узгодження позицій.

По-друге, нафта. Під час війни з її постачанням точно будуть серйозні проблеми, оскільки країни-члени ОПЕК змушені будуть реагувати. І ця реакція точно не сподобається Заходу. 

По-третє, вибори. І в США, і в ЄС потенційна війна може дуже сильно вплинути на виборчі перегони, причому для влади явно зі знаком мінус. У Байдена взагалі погана ситуація, бо республіканці вже почали активно хитати тему допомоги Ізраїлю. І щоб він не зробив, критики оминути не вдасться. Тому оптимальний варіант для нього – "потужні" дипломатичні заяви, певне посилення допомоги Ізраїлю, але без подальшої ескалації.

Що далі?

Як наслідок, найбільш імовірний розвиток подій – це перший сценарій. Можливо, з деякими варіаціями другого (удари по території Ірану). Але великої війни, глобального конфлікту не буде. Принаймні, поки що. Адже саме зараз Ізраїлю не вдасться сформувати міжнародну коаліцію та вирішити "іранську проблему" раз та назавжди. У тому числі – через роль "яструба" Нетаньягу, який іноді поводить себе так, що не зрозуміло, які інтереси для нього є важливішими – власні політичні чи національні, а також той факт, що Ізраїль перебуває у глибокій політичній кризі.

Тому чекаємо на подальші короткотермінові гарячі фази протистояння, які будуть то спалахувати, то затухати. Врешті-решт, це триває майже 75 років. І, на жаль, буде тривати й надалі. Головне, щоб на цьому фоні не загубилася справді глобальна проблема, а саме російсько-українська війна. 

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку