Щойно ми перетнули рубіж двох років нашої боротьби проти навали російських загарбників і можна констатувати, що у нашому суспільстві різнонаправлені погляди і думки, що і як робити далі. На відміну від перших днів війни, коли ситуація була набагато гірша для нас, але всі ми були єдині у бажанні перемогти і відкинути ворога за кордони 1991 року, щоб урятувати майбутнє наших дітей і країни, ситуація поволі змінювалася і через два роки досягла свого апогею.

Україна

Ми вже побачили чимало, знаємо і переосмислили багато про себе, про наших союзників і ворогів. Ми пройшли свій шлях від  наївного "будемо смажити шашлики у травні 2022 року", "пити каву на набережній Ялти" наприкінці 2023 року після нашого наступу, до "війна може тривати ще невизначений час" у 2024 році і невідомо, чи стоятимуть з нами наші союзники пліч-о-пліч до кінця. Від черг добровольців у центрах комплектування на початку вторгнення і об’єднання суспільства у політичну націю, об’єднання військово-політичного керівництва у єдине ціле, незалежно від партійної приналежності, до викриття СБУ організаторів мереж у нашій країні, які за гроші допомагають ухилянтам тікати від війни за кордон.

Союзники

У наших союзників була своя трансформація поглядів і підходів у довоєнний час від застосування тактики "стратегічної невизначеності" у відносинах з росією, до "забезпечити європейську стратегічну автономію" після двох років війни. Від глибокого занепокоєння і засудження, надання у перші тижні війни касок і аптечок до "поразка росії є необхідною для безпеки і стабільності Європи" (Президент Франції Макрон на саміті у Парижі 26.02.24), що прозвучало вперше від наших західних партнерів, які до цього обмежувалися формулюванням "не дати програти Україні".

З одного боку тривалий довоєнний час Україна і ще кілька країн заохочувалися Європою до приєднання до її структур ("Східне партнерство", Угода про асоціацію з ЄС, безвіз, програма НАТО "Партнерство заради миру") з іншого боку та ж сама Європа тривалий час тримали нас на порозі цих структур, не кажучи, коли саме ми станемо членами ЄС (по виконанню всіх умов і подоланню корупції) та НАТО (Бухарестський саміт 2008 року, - відмова надати політичне запрошення до НАТО з подачі канцлерки Німеччини пані Меркель,

Вільнюський саміт 2023 - повторна відмова надати політичне запрошення до блоку НАТО, хоча б по закінченні війни вже з подачі США та все того ж однопартійця пані Меркель – канцлера ФРН пана Шольца). Натомість росії європейці казали не хвилюйтесь, вони не готові для вступу в ЄС, а про членство України в НАТО ми навіть не планували дискусії до 2030 року, як зазначав пан Шольц.

Це означало, що казали вголос нам одне, а мали на увазі зовсім інше - зберегти стасус кво у стосунках з ядерною росією про розподіл сфер впливу на Євразійському континенті, лишаючи Україну у сірій зоні між росією та Європою та продовжуючи свою співпрацю з росіянами.

Саме європейці, співпрацюючи з росією сприяли появі російського дракона-руйнівника, з яким торгували, передавали йому свої технології і насичували його невблаганну жагу до грошей інвестиціями, які врешті решт, як з’ясувалося, пішли не на масло для російського народу, а на гармати і модернізацію армії, щоб дати реванш тому самому об’єднаному Заходу за програш у холодній війні.

А Захід закривав очі і пробачав росії майже все: війну в Грузії 2008 року, зробивши винною саме Грузію, наче вона спровокувала напад і окупацію її земель, потім висловили "глибоке занепокоєння" після захоплення українського Криму і Донбасу у 2014, і продовжували вести справи з російським диктатором, наче нічого не відбувалося, навпаки намагалися вмовити Україну відмовитися від своїх територій і піти на федералізацію України, як вимагала росія (формула Штайнмаєра у Мінському перемовному процесі) замість того, щоб рішуче засудити порушення рф міжнародного права.

Ніхто з представників Заходу не запитав росію, як постійного члена РБ ООН, яка у 2020 році внесла правки в свою конституцію, де зазначила, що міжнародне право не діятиме на її території. При цьому вона продовжила своє членство майже в усіх міжнародних організаціях, використовуючи ці трибуни для виправдовування агресивної війни проти України.

Просто кажучи, рф демонстративно плюнула на всі міжнародні правила і закони, а потім ще й демонстративно стратила у тюрмі перед перепризначенням путіна на новий президентський термін у лютому 2024 року, єдиного російського опозиціонера Навального, знову демонструючи Заходу, що вони будуть робити все, що їм заманеться і Захід нічого з цим не зможе вдіяти.

І знову Захід, який обіцяв ледь не обвалити небо на землю, обмежився оголошенням санкції проти кількох можливих причетних до загибелі Навального. Більш того, навіть після початку відкритої агресії росії проти України у 2022 році багато хто в Європі мріяв за рахунок українських інтересів зупинити подальше просування росії в Європу і планували швидко повернутися, як вони казали, до "бізнесу як завжди" з росією.

І тільки через два роки війни європейці усвідомили, що почалася нова епоха війн, яку започаткувала росія з метою зруйнувати старий американський порядок, підірвати лідерство США і Заходу вцілому у світі та зайняти кращі позиції у новому "багатополярному світі", як планують у Кремлі.

Крім того, США які тривалий час забезпечували і гарантували європейцям безпеку продемонстрували, що за певних обставин, вони можуть і не виконати свої зобов’язання, а скоріше волітимуть домовитись з тією ж росією.

Сказати, що Європа була шокована і спантеличена, нічого не сказати. Пролунали навіть голоси про створення своєї ядерної зброї від європейців, якщо США не виконуватимуть своїх безпекових обіцянок, захищати Європу. Тому у Європі заговорили про необхідність стратегічної автономії та зміцнення стратегічної ідентичності, що простою мовою означає - вийти з тіні США та стати самостійним міжнародним гравцем у новій системі міжнародних стосунків, яка вже почала формуватися.

Підсилило ці враження підключення до протистояння із Заходом Китаю, який фактично зайняв нейтрально проросійську позицію, маючи свої плани на лідерство у світі. Нерішучість, неквапливість і часто неефективність Заходу, тепер лише заохочувала диктаторів і російську агресію рухатись далі в глиб Європи. У цьому контексті зовсім по іншому почали сприймати слова путіна, який прямо казав, що кордони росії ніде не закінчуються.

Лише через два роки війни у більшості європейців поступово почало з’являтися усвідомлення того, що путін руйнує всю систему світової безпеки, насаджуючи право сили на відміну від сили права, і вони європейці таки вступили в епоху війн, а своє право на свободу їм знов можливо доведеться відстоювати зі зброєю в руках.

Тоді почало змінюватися і їхнє ставлення щодо України в цих геополітичних розкладах. Наша країна, яку європейці навчали демократії і часто густо критикували за різні гріхи у тому числі корупцію, некерованість і владу олігархів, у скрутний час продемонструвала себе якнайкраще - піднялася проти другої армії світу і стала на захист європейських цінностей, про які так часто нам розповідали європейці. Ми стали без перебільшення щитом Європи і даємо зараз європейцям головне – час на підготовку до великої війни.

А як сказала голова ЄК пані Урсула фон дер Ляйн на нещодавніх слуханнях у Європарламенті, "Європі потрібні турбозміни у спроможностях нашої оборонної промисловості у наступні 5 років". Тому було прийняте рішення на Європейській раді у грудні 2023 р. про зелене світло на початок перемовин України з ЄС, тому було проголосоване в Європейському парламенті рішення про надання Україні фінансової допомоги на 50 млрд.євро до 2027 року і тому, скоріше за все, буде проголосоване рішення про бюджет військової допомоги Україні на 20 млрд.євро.

Все це говорить про те, що вперше в історії Європа взяла на себе ініціативу, перестала озиратися на США,  відійшла від тактики стратегічної невизначеності і тим самим послала вперше чіткий сигнал у Кремль, що ніяких її зон впливу у Європі європейці не визнають, ультиматумів не сприймають і ніякої змореності від України також немають, а є рішучість перемогти росію. Про це вперше ми почули з-за зачинених дверей саміту, який зібрав Президент Франції Еманюель Макрон у Парижі в 26.02.24. Звідти взагалі вирвалося вперше неочікуване - перемогти росію і за нагоди ввести союзні війська в Україну.

Вороги

Можемо констатувати, що у росії за два роки з’явилися союзники, одні які відверто стали на її бік - Північна Корея та Іран, а інші патронують з далека, як Китай. Кремль реалізовував свою стратегічну комбінацію, впливаючи на три головних центри – США, Європу та Україну.

Головна задача була - зупинити західну підтримку Україні та змусити, чи переконати Захід посадити Україну за стіл перемовин і підписати капітуляцію, обмінявши захоплені території на тимчасовий мир, поки росія відновиться, щоб захопити всю Україну, а не окремі її області.

І все це мало відбутися напередодні перепризначення диктатора путіна на новий термін, коли він більш менш вразливий і потребує демонстрації своїх перемог перед своїм електоратом.

Інформаційну компанію росіяни почали здалеку через західну поважну пресу ще з середини 2023 року, знаючи пієтет нашого керівництва до думок, що оприлюднюються на шпальтах західної преси. Почали сіяти спочатку зневіру, що росію не можна перемогти, що українсько-російська війна зайшла у глухий кут, а контрнаступ України провалився, Захід зморився від України і у нього самого економічні проблеми.

Західну громадськість підводили врешті решт до думки, що чи не краще просто домовитися з росією?

Фінальною крапкою в операції став візит посильного від Трампа до путіна пропогандиста Такера Карлсона з метою відмити репутацію горлоріза перед західною аудиторією, щоб можливо було поважним людям у майбутньому сідати з ним за стіл перемовин, тому ж Трампу у разі приходу до влади. Все одно, як нам вони казали, раніше чи пізніше будь яка війна закінчується перемовинами. При цьому путін посилав сигнали Заходу, що готовий домовлятися, але на його умовах, щоб Захід визнав його завоювання в Україні.

У США росії вдалося частково підсилювати протистояння республіканців і демократів щодо питання підтримки України. До цього часу трампісти на чолі зі спікером Джонсоном не ставлять питання допомоги Україні навіть на голосування в нижній палаті Конгресу США.

У Європі прем’єри Угорщини і Словаччини Орбан і Фіцо намагалися у всякий спосіб підірвати солідарність європейців, але поки що без результатно. Однак ці діячі показали себе завзятими та цілеспрямованими учнями кремля, тому думаю вони продовжуватимуть свою руйнівну діяльність.

Неочікувано спецоперація москви у Польщі, нашого найближчого союзника, мала значний позитивний результат для Кремля.

Польща, яка занурилася у своє політичне протистояння спочатку на парламентських виборах, продовжила це змагання за владу на місцевих виборах та виборах до європейського парламенту. Москва вдало скористалася цим політичним протистоянням і каналізувала спочатку протести транспортників, а потім і аграріїв проти українців у спробі зіштовхнути Польщу і Україну. Ми з подивом з’ясували наприклад, що у нашого найближчого партнера Польщі діє значна проросійська п’ята колона і є відверті путінофіли, які запрошують його навести порядок як у Польщі, так і в ЄС. Частково росії вдалося посіяти хаос у Польщі, напружити наші двосторонні з нею стосунки через блокування нашої логістики і таким чином зменшити наші можливостей на полі бою та у тилу. 

В самій Україні триває інформаційна війна росії по фрагментації нашого суспільства по вертикалі, влада-суспільство і горизонталі - всі хто не за владу, всі зрадники, порохоботи, або агенти Кремля. З іншого боку чути про зєлєботів. І тут можемо констатувати певні успіхи у росіян.

Що далі

Скоріш за все США випадають як партнер на 2024 рік через загострення внутрішньополітичної боротьби. Допомога якщо й буде, у чому я особисто сумніваюся, то має статися щось неочікуване, і вона точно буде меншою і прийде запізно. Трамп, скоріш за все переможе на президентських перегонах, і яку він буде проводити зовнішню політику ніхто не знає, тому знову ставити на прихід Трампа, вочевидь свідомо програшна ставка.

Європа, перед обличчям неминучого, почала через два роки війни нарешті ухвалювати вірні рішення, але вона сама потребує часу та збереження єдності, яку будуть підривати з середини агентура Кремля.

Перед нею одночасно постало кілька викликів, як то підготовка до війни, запуск свого ВПК, перезавантаження національних ЗС, проведення розширення ЄС, реформи секторів оборони і безпеки, зміна правил голосування та низки політик, у тому числі, міграційної. Обговорення та прийняття спільної стратегії використання національних ядерних сил Франції та Великобританії для захисту всієї Європи. Подолання економічної рецесії Європи через уповільнення глобальної торгівлі та відмову від російських дешевих енергоносіїв.

Крім того, невідомо як зміняться європейські настрої після обрання нового Європарламенту, до складу якого скоріш за все прийде більше крайніх правих та крайніх лівих, яких тривалий час підгодовував Кремль та готував для них передумови приходу до влади, запустивши низку криз у Європі енергетичну, продовольчу та міграційну.

В Україні вже жваво обговорюють деталі інформаційної операції кремля "майдан 3", підсилення недовіри у суспільстві до влади і розпорошення самого суспільства на воюючих і не воюючих, про владних і опозиційних, чесних і корупціонерів і таке інше.

Таким чином можемо констатувати, що маємо ерозію солідарності серед наших союзників щодо підтримки України. США у внутрішньополітичних дискусіях, а Європа яка сьогодні підтримує нас може також змінити курс після своїх виборів до Європарламенту. У нас всередині хитають ситуацію є розгубленість і непевність, чи у правильному напрямку все рухається. На фоні зупинки західної підтримки, втрат нами окремих позицій на фронті, меседжів путіна про готовність домовлятися на своїх умовах, блокування фізичного кордону з Польщею, наші супротивники активізувалися і все гучніше пропонують нам мир на умовах Москви. Тут і ініціатива нейтральної Туреччини надати нам площадку для перемовин і візит спец-представника КНР Лі Хуея до рф, України та країн Європи з метою пошуку параметрів миру в Україні, та врахування інтересів рф.

Все це свідчить, що Москва, не зважаючи на всі її бравади щодо спроможності продовжувати воювати тривалий час, цю війну явно не тягне і потребує тимчасової паузи для відновлення. Тому Україна ні в якому разі не має зараз піддаватися на зовнішній тиск, навіть у цих складних для себе умовах і сідати за стіл перемовин за невигідних для себе умов.

Окремі пропозиції

Над нами нависла реальна загроза, і ось це означає, що настає вирішальний момент нашої боротьби. Від збереження єдності у складних умовах, духу нації і її характеру, віри в перемогу, в ЗСУ, та правильного планування і бездоганного виконання запланованого, залежатиме чи зможемо ми зберегти нашу Україну вільною і зберегтися як нація. 

Слід, по можливості, розшивати всі вузькі місця описані вище. В Україні припинити гратися у призначення і перезавантаження за принципом свої-чужі (бо це також додаткові кошти звільнити –призначити, а також час на входження у курс справ новопризначених, і того і того ресурсу у нас бракує), а об’єднатися всім разом включно з опозицією, як на початках війни, інакше всі будуть сперечатися десь на Соловках, або за полярним колом у кращому випадку, якщо взагалі фізично виживуть.

Слід розробити національний план перемоги у довготривалій війні за умов обмежених ресурсів та можливого скорочення підтримки від союзників.

Головний акцент на власну зброю та її уніфікацію, бо не можна на третьому році війни спиратися на десяток різних закордонних зразків артилерії, броньованої техніки, ракет і всього іншого. Це дорого, ненадійно і складно підтримувати у належному технічному стані та готувати фахівців на ці зразки. Тому все на розвиток власного ВПК, всі кошти і зусилля туди.

Актуальним стає питання про подолання внутрішньої корупції в умовах зменшення підтримки від союзників. Декларації чиновників багато можуть чого розповісти суспільству та відповідним органам. І не слід перепризначати "своїх чиновників", після того як вони були звинувачені у корупції, на нові менш помітні начебто місця. Суспільство стає все менш толерантним до таких фінтів.

Краще прийняти відповідні закони, які прирівнюватимуть корупціонерів до мародерів з відповідними наслідками для них. А щоб погасити кампанію рф "майдан 3" зробити кроки на випередження, наприклад, створити військовий комітет національної єдності, чи уряд національної єдності, де буде широко представлена опозиція і не буде кому ставити під сумнів легітимність діючого керівництва.

Ми скоріш за все не отримаємо запрошення до НАТО у літку 2024, що реально б нам гарантувало не повторення війни з росією. Це питання вочевидь Захід лишає собі для майбутніх торгів з росією та Китаєм про нашу нейтральність. Нас перетворюватимуть, скоріш за все, на озброєний буфер, про що у принципі і йдеться у меморандумах про так звані гарантії безпеки, що підписуємо останнім часом з нашими союзниками.

Забезпечуватимуть лише нашу стійкість, щоб вижили і будуть озброювати, щоб більш менш вирівняти потенціали з росіянами і таким чином відвадити їх від повторного нападу на нас. Але це знову помилка Заходу і недооцінка чи страх перед супротивником, бо ядерна росія з реваншистськими настроями і не зруйнованою економікою, поклавши стільки своїх людей, не задовольниться просто частиною території України, а обов’язково прагнутиме прийти довоювати. Тому після відмови нас взяти під парасольку НАТО, у нас лишається один вихід – створення власної ядерної зброї. Нас вже тричі обманювали у Будапешті в 1994, у Бухаресті в 2008, і у Вільнюсі в 2023 роках. Думаю, ювілейний саміт у Вашингтоні у 2024 р. має стати нарешті прозрінням для нашого суспільства і його керівників, щоб зрозуміти, що ніхто нас не рятуватиме, крім нас самих, тим паче від ядерної росії.

Зміну ставлення  Європи до нас і росії слід також максимально використати на нашу користь. А 2024 рік розглядати як вікно можливостей, що зачиняється, тоді фактор часу буде розраховуватися у наших стратегічних планах також по іншому. Вся допомога від Європи і власний ресурс зараз має піти на розвиток власного ВПК, отримання необхідних західних технологій, ресурсів, доступ до новітніх західних розробок, включення нашого ВПК в європейський і створення спільних підприємств з європейцями в оборонній галузі. Лише наша високотехнологічна і добре озброєна армія стане запорукою від повторного нападу рф на Україну.

Окреме питання демонополізація економіки і її лібералізація. Війни виграються у тилу. Почати можливо з приватних малих і середніх підприємств робототехніки – це зброя майбутнього. Вся підтримка туди, всі привілеї їм, як колись айтішникам.

Треба допустити усі новітні розробки до перевірки їх фронтом, війна і бійці на нулі визначать, що працює, а що ні з нових зразків зброї, скоротити процес і час прийняття на озброєння новітніх зразків. Прекрасна ініціатива почати готувати у професійно-технічних училищах операторів дронів – це армія майбутнього, все має бути на системній основі і підтримано на державному рівні.

Рух у напрямку ЄС і всі реформи необхідні для цього - це для нас зараз пріоритет стратегічний. Приєднання до ЄС в умовах потенційної відмови нам у членстві НАТО, частково гарантуватиме нам вихід зі сфери впливу росії і перехід в сферу впливу Європи. Це необхідно реалізувати.

І на останок  - єдність, солідарність і стійкість нашого суспільства - запорука нашої перемоги а вона невідворотна, бо на нашому боці і правда, і воля свята.

Руслан Осипенко, український дипломат, експерт міжнародник