Думаю, що актуальність українського питання не буде падати, а, навпаки, з кожним днем посилюватиметься через те, що на Заході все більше лідерів і політичних діячів розуміють спільність загрози, яку несе рашистська федерація Україні і всій системі колективної безпеки в Європі.

І якщо раніше про це можна було почути лише від представників Британії, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, то зараз активну позицію обіймають і країни Північної Європи, а також Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Нідерланди, Бельгія, Чехія, Болгарія та низка інших держав. Те, що ці держави роблять в межах двосторонніх і багатосторонніх зусиль, в межах зусиль Європейського Союзу, свідчить про те, що вони достеменно розуміють спільність загрози.

Також на сьогодні підписано договори про забезпечення безпеки з Канадою і низкою інших держав. А Сполучені Штати Америки є одним із найбільших донорів, що підтримують Україну. Так, через виборчий процес у Конгресі зависла пропозиція щодо надання Україні 60 мільярдів доларів, і тому співпраця з деякими партнерами і компаніями військово-промислового комплексу, які зважають на позицію і дії США, дещо на паузі. Але у глобальному контексті Європа дуже активізувалася щодо допомоги Україні у боротьбі з рашистською федерацією.

Актуальність не знизиться не лише через розуміння спільності загрози, а й через те, що Європейський Союз ухвалив юридичне рішення про початок переговорів з Україною про членство в ЄС. Фактично це вперше, коли Євросоюз веде такі перемовини під час активної фази війни проти держави – майбутнього члена ЄС.

То чи є втома?

Щодо розповідей про втому від України і війни, то цю тезу ще з 2014 року просуває рашистська федерація через різних європейських політиків, лобістські структури і західні медіа. Те саме робиться і зараз. Але не можна втомитися від загрози, перед якою ти сам стоїш. Якщо ти втомлюєшся від цієї загрози – ти програєш. Відповідно рушиться система колективної безпеки в Європі, яка вибудовувалась з 1949 року. З огляду на це, дуже важливо відзначити роль і суб'єктність України. Фактично українські сили оборони і безпеки сьогодні захищають світопорядок не лише в Європі, а й в глобальному контексті. Тобто український військовий став захисником усієї Європи.

Також слід розуміти, що політичне і військове керівництво України обрало вдалу політичну стратегію. Одночасно з військовим підсиленням власних сил і техніки Президент України посилив дипломатичну активність, і не лише з позиції переговорів щодо членства в Європейському Союзі й укладання договорів про безпеку з різними партнерами, а й тим, що просуває разом із військовими методами і дипломатичні методи вирішення питання війни з рашистською федерацією, відновлення територіальної цілісності і елементарної гуманітарної та юридичної справедливості на користь українців.

Це робота над українським мирним планом, який Президент України вперше представив на зустрічі G19 наприкінці 2022 року. За цей час було проведено чотири робочі зустрічі. Україна провела консультації з більш ніж 80 державами щодо реалізації цього мирного плану. Наразі ідуть перемовини щодо проведення глобального саміту миру.

Фактично Президент України забрав ініціативу дипломатичної і мирної риторики у рашистської федерації та отримав підтримку з боку переважної більшості країн. У рашистів, крім Китаю, нікому говорити з західними партнерами про мирні перемовини. І нещодавні вкиди з боку китайської сторони про те, що треба домовлятися, очевидний факт цього. Тобто Україна виграє і в дипломатичній площині, акумулюючи більшість держав навколо власного мирного плану. І з цим планом дуже важко сперечатись, бо він відповідає нормам, принципам та положенням Статуту ООН, членами якої є фактично всі юридично визнані держави світу, а це 193 країни.

Тому актуальність не зменшиться, а лише зростатиме, бо зростає спільність безпекової загрози щодо реального фізичного існування європейських народів, а також розвитку і збереження власних держав.

Так, все це тяжко і непросто. Адже рашисти – ворог серйозний, і вони перелаштовують економіку, політику, соціально гуманітарну сферу на довготривалу війну. Вони роблять висновки зі своїх помилок і будуть далі тиснути та воювати, незважаючи на втрати в техніці і живій силі. Тому я переконаний, що жодного виснаження або деконцентрації не буде.

Що стосується передачі озброєнь, то давайте скажемо відверто, ніхто з представників медіа чи експертного середовища, які не співпрацюють з відповідними розвідками світу, достеменно не знають, що зараз передається і в якій кількості. Яскравий тому приклад – ATACMS. Наче й затягнули питання, а потім ми всі побачили "surprise" – відео з використанням ATACMS.

Зверніть увагу, що зараз, як порівняти з 2022 роком, у повідомленнях про військові операції нашої армії дуже важко буде знайти, наприклад, навіть назви брендів. У 2022 році всі вивчили, що таке HIMARS і як він працює, що таке Bayraktar, Patriot, NASAMS тощо. А сьогодні інформування щодо виду та бренду конкретної техніки, яка задіяна у боях, вкрай обмежене. Думаю, що це насамперед робиться з безпекових причин.

Також хочу нагадати, що Держсекретар США Блінкен неодноразово наголошував, що Україна має суверенне право на використання будь-якої зброї, яку отримує від західних партнерів.

Звісно, що потреби зростають, бо триває найжорстокіша війна з часів Другої світової. Треба всього багато і відразу. Це все зрозуміло, але достеменної інформації щодо передачі тієї чи іншої техніки дуже мало, і її знає дуже вузьке коло людей.

Крім того, Україна дуже активно запустила внутрішнє виробництво. За офіційними даними, на потреби ЗСУ і загалом українських сил оборони та безпеки працює понад 500 підприємств. І зі зрозумілих причин деталі теж не розкривають.

Тому я вірю в Україну, вірю в силу українського солдата і в силу українського народу. Це більше як громадянська позиція, але з фахової позиції я пояснив, що треба бути готовими до нових рашистських ІПСО, і результат прийде в межах цієї готовності та роботи з протидії їм.

Антон Кучухідзе, політолог-міжнародник, співзасновник аналітичного центру “Об’єднана Україна”