Я вже не раз писав про те, що активність Євгена Пригожина була спробою стати частиною так званих "Башень Кремля" або навіть (у перспективі) створити свою. Саме тому він атакував керівництво МО рф, демонструючи нездатність вирішення завдань силами "армії" та послідовно називав "армією" свою структуру.

Базовий варіант – стати куратором розвитку сектору приватних військових компаній. Адже будь створений інститут такого "куратора" (в ідеалі із законодавчою базою) персона ставала за впливом на рівень приблизно керівника ФСБ. Альтернативний варіант – радикальний імперський політичний проект, який все одно потрібний Кремлю в перспективі найближчих 4-5 років. Для розуміння потреби пропоную згадати ситуацію з партією "Батьківщина", яка успішно каналізувала настрої радикальної публіки після другої чеченської війни та дозволила безболісно реалізувати договірняк Кремля з кланом Кадирових.

Після невдалого походу на Москву (точніше, походу на Шойгу, але ніяк не на путіна) Пригожин залишав собі Африку, свої структури, але залишав тему війни в Україні. При цьому зменшував медіа-присутність. Домовленості реалізовувалися, м'яко кажучи, зі скрипом:

• з одного боку путін дав згоду на зачистку силових структур партнерів Пригожина. І тут справа не лише в генералі Суровікіні;
• з іншого боку Пригожин, нехай і формально розпустив медіа-групу "Патріот", але повернувся в медійне поле з ТГ каналами, які активно продовжували висвітлювали тему війни. Що на тлі чергової "битви за російський телеграм" було вкрай неприємно для Кремля.

Важливим було питання підконтрольності та монополії на зовнішню політику. Типовий приклад - Нігер. Де партнери Газпрому та Роснафти (та сама Нігерія), африканські країни БРІКС (де був політичний інтерес Кремля) досить активно сигналізували Москві, що втручатися не варто. Але "Вагнерівці" швидко опинилися там і розпочали підготовку до розгортання своєї інфраструктури.

Стратегічні інтереси та курс на владу

І, зрештою, фронт. Відсутність успіхів у ЗС рф рано чи пізно, але повернула б фокус уваги до найяскравіших моментів того, що в цій країні називають СВО. І такими були аж ніяк не захоплення значної частини України, оскільки за російськими успіхами початку 2022 року були поразки кінця року. Найбільш яскравою подією для росіян стала "битва за Бахмут" - процес, у розкручування якого багато вклав Пригожин. І він вийшов з епопеї як "переможець". Тому на тлі відсутності успіхів (а можливо появи нових провалів) цей "переможець" знову ставав об'єктом підвищеного інтересу публіки. Тобто міг повернути собі шанси боротьби за статус умовного "боярина" – повноправного члена однієї із "веж Кремля".

Але ключові групи в оточенні путіна не були зацікавлені (здебільшого) у появі нового гравця. Після ліквідації залишків "родини Єльцина" точилася перманентна боротьба за посилення свого впливу:

• Групу "силовиків" розривали внутрішні суперечки — криза оточення Шойгу, своя гра Золотова, бажання повернути втрачені позиції з боку Наришкіна та Болотова. На тлі цього могла ослабнути позиція Патрушева як загального куратора силового напряму.
• Група "технократів" (Грефа-Кірієнко) остаточно монополізувала питання кадрового резерву і, прибравши до рук регіони, поступово означала свої інтереси в інших сферах. У тому числі традиційні "сфери впливу" інших "веж". При цьому старий зв'язок із групою Ковальчуків (а "технократи" виникли з подачі та за підтримки саме цієї "вежі") слабшав і до літа 2023 року його вже не можна було назвати навіть зв'язком рівних партнерів.
• Група Чемезова (ВПК) опинилася під ударом. Ця "Вежа Кремля" була найбільш закритою та монолітною. При цьому скористалася тим, що "військпром потрібен усім". Але сучасна війна продемонструвала необхідність у нових технологій та нових зразків озброєнь. Ті ж дрони. І, як наслідок, монополія Чемезова на "озброєння росії" почала слабшати. У цю сферу пішли бізнеси, пов'язані з технократами, сюди активно почав заходити "Роскосмос".
• Ослаблення групи "Роснефть-Лукойл" посилило співпрацю Сєчина з Ковальчуками. Які, до речі, підтримували Пригожина.
• Поза цією боротьбою намагалася триматися група "Газпром-Новатек", яка переживає не найкращі свої часи.
• І, нарешті, ряд "важкоатлетів", що стоять поза групами, втрачали зони своєї відповідальності. Типовий приклад — Собянін і його функціонал "смотрящего" за російськими регіонами.

Таким чином, претензії Пригожина створювали нові лінії протистояння і одночасно зачіпали інтереси більшої частини "веж Кремля".

Кому дістанеться "спадщина Пригожина"

Смерть власника ПВК "Вагнер" вносить свої корективи до розкладу сил в оточенні путіна. У Патрушева з'явився шанс посилитись. Сильно втратили (поки що тактично) Ковальчуки та Сєчин.

Можливо, ключовою фігурою буде Чемезов, який на перший погляд поза сутичками навколо Пригожина. Тим не менш, він зменшить небезпеку від претензій на посилення з боку Рогозіна на тлі публічного приниження з провалом місячної програми та успіхом індійської за два дні пізніше. Це можна сказати, публічне приниження "Роскосмосу", який раніше програв конкурентну боротьбу США та КНР, а тепер і індійцям.

Для групи "ВПК" залишається ще одна небезпека – "технократи". І тут Чемезов може розпочати наступ захисту своїх інтересів, використавши посилення Патрушева. ВПК боротиметься за "своє", а також сировинну базу (рідкоземельні метали, уран тощо). А інші будуть боротися за переділ політичного впливу та за регіони. Сумарно отримуємо кілька коаліцій та ліній атак. Де як захищаються Ковальчуки, Сєчин (цьому не звикати) і технократи.

Є ще одне поле для боротьби – "спадщина Пригожина". У росії й надалі створюватимуться ПВК, але вже без шансів на побудову великої імперії. Так би мовити, демонополізація у всій своїй красі. І той, хто швидше створить силовий блок для свого бізнесу (зокрема за кордоном), запропонувавши частину ресурсу "на війну" буде у фаворі у путіна.

Вбити не можна помилувати

При цьому є ще одна, вкрай важлива деталь, яка поки що не помітна. Для росії не ново вбивати своїх. Досить згадати "авіакатастрофи" політиків, воєначальників, раптові хвороби та нещасні випадки. І кейс із Пригожиним можна сприймати як "один із". Більше того, подальше існування та активність власника ПВК "Вагнер" могли виконувати роль подразника та "поганого прикладу" для представників оточення путіна. Мовляв, є можливість спробувати отримати свій шантаж і відкритий виступ, причому, у разі поразки катастрофи не відбувається.

Але в путінській росії була одна особливість, яка стосувалася "веж Кремля" і близького кола — путін дотримувався слова "для своїх" (ще раз — для досить близького оточення). І тому ні в кого не виникало сумнівів, що він здатний бути "арбітром" для воєн між "боярами" - членами "веж Кремля". Пригожин був не "боярином", а умовним "воєводою". Але він входив до "близького кола".

Таким чином, путін опинився перед класичним вибором "вбити не можна помилувати". Де:

• живий Пригожин - загроза дестабілізації системи;
• вбитий (страчений) Пригожин - теж загроза дестабілізації системи.

Ідеальною була б "тиха смерть" чи героїчна загибель десь у Африці. Але Пригожина можна називати будь-ким, проте не дурним. І він дуже трепетно ставився до питань власної безпеки. Аж до моментального видалення із "близького кола" людей, помічених у самостійних контактах із зовнішніми гравцями. Та й СБ ПВК "Вагнер" у 2023 році суттєво посилилася, набуваючи рис повноцінної спецслужби.

Але події на фронті, у тому числі нове зростання критики (попри зачистку тг каналів) військового керівництва не залишало часу для підготовки "мирної кончини" кремлівського кухаря. путін вибрав формат швидкого усунення. І цим порушив правило "не вбивати людей з близького кола". А так само порушив своє слово, адже він гарантував недоторканність Пригожина.

Новий контур існування веж Кремля

Після смерті Пригожина постають питання про путіна як ефективного арбітра. З одного боку, Пригожин не був "боярином", з іншого, "близьке коло" сприймалося дещо ширше, ніж керівництво "Башень Кремля". Наведу простий приклад - Кадиров. Він, як і Пригожин, має умовний статус "порученця". Однак, при цьому статус чеченського шейха забезпечений старою угодою Кремля з кланом Кадирових. Простіше кажучи, словом путіна, яке вже може порушуватися і для своїх.

Це не руйнує систему миттєво. І не приводить до "боярського бунту". Проте, у короткостроковій перспективі дає свої результати. Зокрема:

• кожна з "веж Кремля" активно створюватиме свій власний силовий блок. Тобто процес створення (а саме боротьби за спадщину Пригожина) своїх ПВК продовжиться з новою силою;
• ключові угруповання, які раніше не могли претендувати на перехоплення влади через відсутність повного набору необхідних ресурсів, почнуть "заповнювати прогалини". Йдеться про гроші, кадри (систему підготовки), згадану силову компоненту, підготовку до боротьби за ЗМІ тощо;
• "порученці" намагатимуться посилити свої позиції за рахунок входження або в політичні проекти або (як повноправний учасник першого порядку) в одну з "веж Кремля";
• силовий блок, на тлі усунення Пригожина, намагатиметься показати свою ефективність. Тобто очікується інтенсифікація процесу підготовки зимової кампанії в Україні, де рф спробує досягти помітних результатів.

Усе це створює чинники дестабілізації системи влади рф зсередини. Важливо зауважити, що це не впливатиме в короткостроковій перспективі. Тобто тактично путін посилив свої позиції. Але, у разі поразки в Україні, ймовірність пошуку "нового путіна" його оточенням зростає в рази. А взаємна недовіра та посилення ресурсної бази "веж Кремля" (мова йде про набір ресурсів для самостійного перехоплення влади) створює передумови для дуже запеклої битви за престол.

Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього