Сучасний геополітичний ландшафт Європи переживає безпрецедентні виклики. Складнощі (внутрішні дискусії передусім) у підтримці США своїх союзників та партнерів, а також заяви Дональда Трампа, які вказують на можливе зменшення американської участі у захисті інших країн-членів НАТО, спонукають до переосмислення оборонної стратегії Європейського Союзу. Недостатність лідерства США у сфері безпеки, особливо у світлі потенційних загроз з боку росії, накладає на ЄС відповідальність за зміцнення власних оборонних можливостей. Мова йде не про віддалене майбутнє й не про ефемерну загрозу, а про конкретну підготовку рф до розширення агресії на країни-члени ЄС і НАТО. Зокрема, аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW) вважають, що низка російських фінансових, економічних і військових показників свідчать про те, що рф готується до великомасштабного конфлікту з НАТО не в найближчому майбутньому, але, ймовірно, в коротші терміни, ніж спочатку припускали деякі західні аналітики. То що варто робити ЄС і яке місце в процесі оборонної інтеграції може зайняти Україна?

Необхідність рішучих дій через загрози та виклики для ЄС

Нинішня безпекова ситуація в Європі характеризується висхідною непередбачуваністю, особливо у світлі потенційних загроз з боку росії, яка продовжує нарощувати свій військовий потенціал і демонструє готовність до агресивних дій. Ситуація ускладнюється зменшенням лідерства та зобовʼязань США у рамках НАТО, що ставить під сумнів здатність альянсу ефективно реагувати на можливі кризи.

Враховуючи чимраз більші загрози, ЄС має прийняти рішучі заходи для посилення свого безпекового компонента. Це включає збільшення оборонних витрат, інтеграцію оборонних зусиль між державами-членами, а також формування ефективних механізмів реагування на кризи. Крім того, важливим аспектом є розвиток власного оборонно-промислового потенціалу ЄС, що зменшить залежність від зовнішніх постачальників і забезпечить швидке реагування на можливі загрози.

Для досягнення оборонної інтеграції Європейського Союзу потрібно виконати низку кроків, з урахуванням часових рамок і потенційних ризиків:

•  Політична воля та консенсус: необхідно забезпечити загальноєвропейський консенсус щодо необхідності та масштабів оборонної інтеграції, включаючи узгодження стратегічних цілей та пріоритетів.
• Створення єдиної оборонної політики: розробка та імплементація спільної зовнішньої та оборонної політики, що може включати спільні закупівлі, розробку оборонних технологій та стандартизацію військового обладнання.
• Збільшення оборонних витрат: усі члени ЄС мають прагнути до досягнення або перевищення рекомендованого рівня витрат на оборону у 2% від ВВП. Крім того важливим є ефективність використання цих коштів в межах кожної країни ЄС. Також можуть бути створені або залучені вже наявні окремі фонди під потреби оборони, які теж мають отримати відповідне фінансування.
  
  
• Створення європейських оборонних сил: розгляд можливості створення спільних військових формувань, здатних діяти незалежно та/або в координації з НАТО.
  
  
• Інтеграція оборонної промисловості: поглиблення співпраці в оборонно-промисловому секторі, щоб зміцнити європейську промислову базу та зменшити залежність від зовнішніх постачальників.

З огляду на масштабність кроків, логічним є питання часових рамок таких перетворень. Процес оборонної інтеграції ЄС може зайняти від кількох років до десятиліть, залежно від політичної волі, інституційних реформ, розвитку військових спроможностей, а також від динаміки міжнародних відносин.

Кожен етап цього процесу вимагає часу для планування, узгодження, реалізації та, нарешті, інтеграції. Також слід враховувати, що цей процес може відбуватися поетапно, і деякі аспекти, такі як створення спільних закупівель або координація військових навчань, можуть бути реалізовані швидше, ніж більш амбітні цілі, як-от створення єдиної європейської армії або повна гармонізація оборонної промисловості.

Враховуючи потенційні перешкоди та виклики, такі як необхідність зберігати національний суверенітет, розбіжності в оборонних пріоритетах між країнами-членами, а також необхідність узгодження з оборонною політикою НАТО, оборонна інтеграція ЄС є складним процесом, який вимагає уважного підходу та постійного діалогу між усіма зацікавленими сторонами. Але при цьому варто пам’ятати, що часу обмаль і ворог веде активну підготовку до агресії.

 Наразі ми бачимо наявність політичної волі або принаймні прагнення до цього, зокрема на це спрямовані й останні заяви Макрона. Але чи є запит у європейських суспільств? Згідно з опитуванням, проведеним Bertelsmann Stiftung, 87% європейців підтримують ідею спільної оборонної політики ЄС. Це вказує на готовність європейських суспільств прийняти та підтримати зміцнення оборонних зв'язків і співпраці на рівні ЄС. Дослідження показують, що підтримка глибшої оборонної інтеграції серед європейських громадян залишається стабільною протягом тривалого часу. Це свідчить про те, що європейці гомогенні в баченні важливості та корисності від обʼєднання зусиль у сфері оборони.

Додаткове дослідження, проведене Університетом Амстердама, показало, що громадяни з пʼяти європейських країн схиляються на користь амбітних ідей європейської оборони. Це включає передачу відповідальності за військові витрати та навіть розгортання військ від національних урядів до ЄС. Ці дані свідчать, що хоча існують побоювання щодо популістської реакції на посилення оборонної ролі ЄС, реальна громадська підтримка таких ініціатив є високою. Це може надати політикам та законодавцям ЄС більшу впевненість у просуванні планів щодо оборонної інтеграції, знаючи, що вони мають сильну підтримку з боку своїх виборців. Але при цьому варто пам’ятати, що готовність європейських суспільств витрачати більше на оборону та підтримувати більшу оборонну інтеграцію варіюється залежно від країни, регіональної безпекової ситуації, історичного досвіду, а також від загального сприйняття загроз і міжнародних відносин.

Окрім політичної волі та суспільної думки серед ризиків, які варто враховувати є опір з боку окремих країн-членів, наприклад, Угорщина або інші країни можуть виступати проти певних інтеграційних ініціатив через національні інтереси, суверенітет або політичні розбіжності. Також важливо уникнути дублювання зусиль і конфлікту інтересів з НАТО. Необхідно забезпечити, щоб інтеграція не послаблювала здатність НАТО ефективно забезпечувати колективну безпеку, а також не підривала єдності альянсу чи його стратегічні цілі.

Співпраця з НАТО

Більша оборонна інтеграція Європейського Союзу не має суперечити статутним документам НАТО і це питання вимагає ретельного балансування та координації між двома організаціями. Виходячи з цього, посилення оборонної інтеграції ЄС має враховувати наступні аспекти:

• Взаємодоповнюваність, а не конкуренція: ЄС і НАТО вже мають низку угод про співпрацю, які підкреслюють взаємодоповнюваність двох організацій у забезпеченні європейської та трансатлантичної безпеки. Оборонна інтеграція ЄС може сприяти більшій відповідальності Європи за власну безпеку, що, своєю чергою, може зміцнити НАТО.
• Сумісність стандартів: важливо, щоб будь-які ініціативи ЄС у сфері оборони були сумісні зі стандартами та процедурами НАТО, аби забезпечити ефективну взаємодію та співпрацю між силами ЄС та НАТО.
  
  
• Відсутність дублювання: одним із принципів співпраці між ЄС та НАТО є уникнення непотрібного дублювання в оборонній сфері, що забезпечує раціональне використання ресурсів і зусиль.
• Положення про взаємну оборону: стаття 5 Вашингтонського договору є ключовим положенням, яке забезпечує взаємну оборону членів НАТО. Жодні ініціативи ЄС не повинні підривати це зобовʼязання, хоча ЄС також має власне положення про взаємну оборону у Лісабонському договорі (стаття 42.7), яка повинна бути узгоджена з обовʼязками країн-членів НАТО.

В цілому, поглиблення оборонної інтеграції ЄС може розглядатися як доповнення до НАТО, спрямоване на зміцнення загальноєвропейської оборонної спроможності. Це не лише підсилює оборонний потенціал Європи, але й сприяє більшій взаємодії та синергії між ЄС та НАТО, гарантуючи, що зусилля однієї організації доповнюють та підтримують цілі іншої.

Інтеграція у сфері оборони на рівні ЄС може також допомогти розвʼязати деякі наявні виклики, з якими стикається НАТО, зокрема питання недостатнього фінансування оборони деякими членами альянсу або необхідність розподілу відповідальності та ресурсів. Таким чином, більш інтегрована оборонна політика ЄС може сприяти збільшенню внесків членів НАТО у власну безпеку та оборону, що відповідає загальним інтересам альянсу.

Однак, важливо забезпечити, щоб будь-які ініціативи з боку ЄС були прозорими та скоординованими з НАТО, аби уникнути будь-яких потенційних непорозумінь чи конфліктів інтересів. Співпраця та постійний діалог між ЄС та НАТО є ключовими для гарантування того, що обидві організації працюють разом для підтримки та зміцнення трансатлантичної безпеки та стабільності.

Роль України у зміцненні безпеки ЄС

Україна вже відіграє важливу, і може відігравати ще важливішу роль у зміцненні безпеки ЄС. Україна, маючи одну з найбільш боєздатних армій в Європі та значний досвід відбиття російської агресії, відіграє стратегічну роль у забезпеченні безпеки ЄС. Її досвід і потенціал можуть стати в пригоді при розробці нових оборонних доктрин, зміцненні військово-технічного співробітництва та підвищенні готовності до відповіді на загрози.

Наразі ми маємо безпрецедентний рівень співпраці з ЄС, важливу роль в цьому відіграє Президент Зеленський, полика якого спрямована як на розвиток відносин на рівні структур ЄС, так і двосторонніх відносин з країнами-членами, мають значення й гарні особисті відносини з європейськими лідерами. Також Україна активно укладає двосторонні договори щодо безпекової допомоги з європейськими країнами, які створюють можливості для інтеграції України у безпековий простір ЄС, передусім в частині розвитку спільних оборонних індустрій та уніфікації оборонного устрою.

Для ефективної інтеграції в безпекове середовище ЄС, Україні необхідно:

• посилення двосторонніх відносин з країнами ЄС, зокрема через військово-технічне співробітництво, спільні навчання та обмін розвідданими;
• участь у європейських оборонних ініціативах, таких як Постійна структурована співпраця (PESCO) та Європейський оборонний фонд, для демонстрації готовності до співпраці та внеску в загальноєвропейську безпеку;
  
  
• розширення міжнародного діалогу з питань безпеки, активізація участі в міжнародних форумах та конференціях для посилення розуміння та підтримки з боку європейських партнерів;
• внутрішні реформи у сфері оборони та безпеки, зокрема модернізація армії, покращення управління та забезпечення прозорості в оборонних закупівлях.

Зміцнення безпекового компонента ЄС є ключовим елементом забезпечення стабільності та процвітання Європи у викликах XXI століття. Роль України у цьому процесі не може бути переоцінена, адже її внесок та досвід можуть відіграти вирішальну роль у формуванні нової європейської оборонної ідентичності. Тому природно, що ЄС та Україна вже працюють разом для створення міцної, інтегрованої та взаємозалежної оборонної структури, здатної протистояти загрозам сучасності. Щоправда, цей процес варто пришвидшити.

Співпраця та взаємодія стануть ключовими у зміцненні відносин між Україною та ЄС, не тільки гарантуючи безпеку, але й підкріплюючи фундамент для довготривалої стабільності на континенті. В цьому контексті Україна може виступати не лише як бенефіціар, але і як важливий стратегічний партнер, здатний зміцнити оборонні можливості Європи в цілому. Таким чином, розширення оборонної співпраці між ЄС та Україною відкриває нові горизонти для забезпечення миру та безпеки в регіоні, водночас сприяючи побудові міцнішої, справедливішої та стійкішої Європи.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”