Так називається есе Умберто Еко, де він осмислює Першу та Друга світові війни та що треба зробити, щоб упередити їх повторення у майбутньому.
От у нього є цікава думка про те, що світ повинен прийти до табуювання війни як такої.
Звісно, не через юридичний акт – як бачимо, міжнародне право не упередило війни уже у 21 столітті і не справляється з наслідками агресії.
У цьому сенсі, якщо росія живе позаминулими століттями (уже навіть невідомо, по відношенню до якої епохи вони розглядають реваншизм як ідеологію), то Захід затримався у системі 20 століття, орієнтованій на дотримання правил ключовими гравцями, а правила – формувалися з розрахунком та орієнтацією на розвиток економіки та процвітання.
Як і не через проголошення якогось морального чи інтелектуального декрету, догми. Табу будь на що не можна взяти і призначити, воно самовизначається через процеси, коли колективне підсвідоме з часом переходить у свідоме. Але темпи цього формування звичайно в силах пришвидшити.
Колективна етика проти війни
А для цього треба, щоб усі розуміли ризики війни. Після двох "гарячих війн" у 20 столітті, а потім іще й "холодної", світ повинен був випрацювати, якщо так можна сказати, колективну етику проти війни – як варіанту розвитку подій, який або усім несе негативи (обессмислюється будь-яка ініціатива), або містить занадто багато невідомих (непрогнозованість як головна риса).
Будь-яка війна, якщо вона масштабна, призводить до зміни балансів. Бо сучасна війна ніколи не обмежується двома противниками. У цьому одна з причин, чому війну росії проти України неможливо швидко завершити. Як бачимо, навіть сильні кроки (військові, політико-дипломатичні чи юридичні) не можуть одномоментно зупинити війну. Більше того, і що не можна було уявити наприкінці 20 століття, ми спостерігаємо ядерний шантаж.
З одного боку, глобалізація та взаємозалежність країн, ресурсів та послуг (ми бачимо, як непросто Європа відходить від енергозалежності від рф), і це невід’ємна складова сучасного світу. А з іншого боку, якщо виникає збій на загальному рівні (наприклад, хвилі спровокованих штучно міграційних криз), то не реагувати не можна. Від цього збій стає обкатаною практикою. Те, що, скажімо, неможливо реформувати РБ ООН, хоча для всіх така необхідність очевидна. І це не лише проблема лідерства/лідерств на рівні волі, а й проблема бачення (яке без цілісної картини неможливе).
Тому недарма аналітики різних країн говорять сьогодні про десятиліття турбулентності навіть після завершення війни. Адже весь поствоєнний період 20 століття і майже два десятиліття 21-го політика залишалась продовженням розкладу, який склався за результатами Другої світової війни.
Тепер ці розклади проходять докорінні зміни, і це лише початок. Попереду – зсув балансу сил практично у кожному регіоні. Хотілося б, щоб нова "нормальність" (даруйте вже за це слово, з огляду на його зловживання окремими суб’єктами) хоча б частково відображала запит на табуювання війни як деструктивної для всього світу поведінки. Як то кажуть, "або людство подолає війну, або війна – людство".
Олеся Яхно, політичний експерт
