8 травня в Україні відзначається День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. "Ми – Україна" згадує про деякі ключові дати та події, які передували нацистській капітуляції, зафіксували її та призвели до завершення Другої світової.

Три конференції

Перша Вашингтонська конференція. 7-8 грудня 1941 року Японія атакувала британські колонії Гонконг, Сінгапур та Малайя, військові та військово-морські бази США на Гаваях, острові Уейк, Гуамі та Філіппінах.

Американський лінкор "Арізона" горить після рейду Японії на Перл-Харбор 7 грудня 1941 року

8 грудня США Велика Британія, Канада та Нідерланди оголосили війну Японії. 11 грудня, через чотири дні після атаки на Перл-Харбор, війну США оголосили Німеччина та Італія.

Франклін Рузвельт підписує декларацію про початок війни проти Японії 8 грудня 1941 року

Наприкінці 1941 року США стали учасниками Другої світової одразу на двох театрах військових дій. Двом ключовим союзникам, Америці та Британії, були потрібні узгоджені військові зусилля та спільна стратегія. 22 грудня 1941 року розпочалася перша Вашингтонська конференція (кодова назва – ARCADIA) вищого політичного та військового керівництва країн. Вона відкрила низку конференцій найвищого рівня.

На ній узгодили створення Об'єднаного комітету начальників штабів для затвердження спільних військових рішень із базуванням у Вашингтоні, принцип єдиноначальності при командуванні на театрах військових дій, координацію систем перевезень, обмін розвідданими.

Найвідомішим політичним рішенням стало утворення союзницької коаліції, що бореться проти Осі нацистської Німеччини, фашистської Італії та імперської Японії як "Організованих Націй".

З військовою точки зору важливим був узгоджений принцип, ключовий елемент великої спільної стратегії США та Великої Британії: "Перш за все Європа" або ""Перш за все Німеччина". Згідно із нею переважні ресурси були спрямовані на боротьбу у Європі проти Німеччини, тоді як проти Японії у Тихому океані – менші.

Конференція в Тегерані. З 28 листопада по 1 грудня 1943 року у Тегерані уперше віч-на-віч зустрілися три лідери Антигітлерівської коаліції Франклін Рузвельт, Вінстон Черчилль та Йосип Сталін. Зустрічі передувала капітуляція у вересні члена Троїстого союзу – Італії. Керівники країн Альянсу обговорювали стратегію не тільки ведення війни, а розгрому решти держав Осі – Німеччини та Японії.

Ключовим питанням була дата операції "Оверлорд" – висадки союзників на північному узбережжі Франції. На диво Рузвельт та Сталін мали схожі позиції щодо її проведення із попередньою датою 1 травня 1944 року. Черчилль був проти відволікання сил з Середземноморського театру – незважаючи на капітуляцію Італії, її столиця все ще була під контролем німців. Прем'єр-міністр Великої Британії вважав, що варто зачекати до 1945 року.

Сталін, Рузвельт і Черчилль під час конференції в Тегерані

Під час конференції Рузвельт продемонстрував свої наробки і плани щодо Організації Об'єднаних Націй. Він отримав згоду Сталіна на участь СРСР у війні з Японією після перемоги над Німеччиною. Американський та радянський очільники відвоювали у Черчилля більш ранню дату наступу у Франції.

Тож саме тоді вирішилася доля Дня D – висадки військ союзників у Нормандії 6 червня 1944 року. В радянській історії він відомий, як відкриття другого фронту. Хоча звісно ані для Антигітлерівської коаліції, ані для нацистів він був далеко не другим.

Висадка військ союзників у Нормандії 6 червня 1944 року

Американські сапери у Валоні 24 червня 1944 року

Ялтинська конференція. З 4 по 11 лютого 1945 року три лідери Коаліції зустрілися у Лівдійському палаці у Ялті. На той момент Бельгію та Францію звільнили від окупації, радянські війська відтіснили німців у Румунії, Болгарії та Польщі. Війна із Німеччиною близилася до завершення, і лідери трьох держав мали узгодити поточні проблеми та післявоєнну архітектуру.

Сталін дав остаточну згоду приєднатися до війни проти Японії через два-три місяці після капітуляції Німеччини. Натомість заздалегідь домовився із союзниками про радянський контроль над японськими територіями – південним Сахаліном та Курильськими островами.

"Велика трійка" домовилася про розділ Німеччини та Берліну після капітуляції на післявоєнні окупаційні зони під контролем збройних сил СРСР, США, Великої Британії та Франції. Франція, представник якої Шарль де Голль до участі у конференції не був запрошений, у цій угоді була компромісом з боку Сталіна. Він узгодив її зону окупації за рахунок американської та британської зон.

Демілітаризація та денацифікація Німеччини, її відповідальність у вигляді репарацій також були визначені.

Вирішувалися долі держав Східної Європи. Черчилль наполягав на тому, щоб у Польщі, яку СРСР категорично відмовився відпускати, Чехословаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії відбулися вільні вибори. Сталін дав згоду, натомість отримавши схвалення від союзників на те, щоб майбутні уряди країн Східної Європи, які межують із СРСР, були дружніми до совєтів.

Черчилль, Рузвельт і Сталін на Ялтинській конференції

ООН, яку Рузвельт вважав вінцем своєї кар'єри, міжнародна миротворча організація із Радою безпеки, також стала результатом Ялтинської конференції. Зокрема вирішувалась система голосування у Радбезі та членство держав у Організації.

Сталін схвалив формулу голосування. Але з огляду на жертви та зусилля під час війни, наполягав на членстві в ООН принаймні двох радянських республік. Насправді  для СРСР важливим було отримати додаткові голоси. Отримавши несподівану підтримку Черчилля, Сталін таки виборов для України та білорусі членство з відступом від принципу Організації "одна держава – один голос".

Два акти про капітуляцію

Реймс. Після оточення Берліну та самогубства Адольфа Гітлера, президентом Німеччини був оголошений головнокомандувач Крігсмаріне, гранд-адмірал Карл Дьоніц. Саме йому дісталася місія вести перемовини із союзниками про капітуляцію.

4 травня у штабі британського фельдмаршала Бернарда Монтгомері під Гамбургом німецька делегація узгодила капітуляцію Німеччини у Нідерландах, північно-західній Німеччині та Данії. Тобто вона була не остаточною. Дьоніц намагався балансувати, зробити так, щоб якомога менше німців опинилися у радянському полоні.

Фінальні умови обговорювалися у французькому місті Реймс у штаб-квартирі Верховного головнокомандувача союзними силами Дуайта Ейзенхауера. Німецькі інтереси відстоював генерал Альфред Йодль і він намагався узгодити капітуляцію німецьких сил саме на Західному фронті, поки на Східному із радянськими військами вони б продовжили воювати. Ейзенхауер наполягав на повній капітуляції на обох напрямках, пригрозивши закрити Західний фронт та не дати втекти туди німецьким силам зі Сходу. Йодль сповістив про позицію США Дьоніца і той дав згоду на капітуляцію на таких умовах.

Йодль підписує акт про капітуляцію у Реймсі 7 травня 1945 року

Повідомлення від Ейзенхауера було вкрай лаконічним:

"Місія цих Об’єднаних сил була виконана о 02:41 за місцевим часом 7 травня 1945 року".

Це речення завершило війну в Європі. Підпис під актом про капітуляцію поставили Йодль, генерал Волтер Беделл Сміт за Союзні експедиційні війська. Також у якості свідків підписи поставили французький генерал Франсуа Севез та радянський генерал Іван Суслопаров. Німеччина капітулювала офіційно, але СРСР це не влаштовувало.

Крайній зліва - Іван Суслопаров, другий зліва - Волтер Беделл Сміт. Після підписання акту про капітуляцію 7 травня 1945 року у Реймсі

Берлін. Сталін оголосив акт про капітуляцію у Реймсі попереднім, заявив, що Суслопаров не мав повноважень підписувати його навіть у якості свідка. Документу, підписаного на деокупованій території, було замало. Потрібен був інший, підписаний у столиці переможеного Третього Рейху, яка знаходилася під контролем радянських військ.

Через заяву Сталіна виникли суперечності. Німецьке радіо сповістило що капітуляція може відбулася тільки на Західному фронті. Тому на Східному протягом 8 травня ще тривали бойові дії.

Незадовго до півночі 8 травня нашвидкуруч зроблена церемонія відбулася.

Головнокомандувач Королівських ВПС Великої Британії Артур Теддер та заступник верховного головнокомандувача Збройних сил СРСР Гергій Жуков підписують акт про капітуляцію Німеччини 8 травня 1945 року

Генерал Штумпф, маршал Кейтель, адмірал Фрідебург підписують акт про капітуляцію у радянській штаб-квартирі у Берліні 8 травня 1945 року

За радянським часом акт про капітуляцію був підписаний вже 9 травня. Так з'явилися дві дати однієї перемоги.

Останній елемент Осі

8 травня 1945 року Велика Британія та Сполучені Штати відзначали День перемоги в Європі або День VE.

Париж 8 травня 1945 року

Салют над кремлем на честь капітуляції Німеччини

Ця дата також є результатом компромісу. Черчилль та Георг VІ хотіли офіційно відзначати вже 7 травня, але за погодженням із США оголосили святкування 8 травня.

Королевська родина та Вінстон Черчилль під час святкування капітуляції Німеччини

"Ми можемо дозволити собі короткий період радості, - сказав Черчилль, - Але давайте ні на мить не забувати про важку роботу і зусилля, які попереду. Японія з усією її зрадою та жадібністю залишається нескореною. Тепер ми повинні присвятити всі наші сили та ресурси для завершення нашого завдання як вдома, так і за кордоном".

Елемент стратегії союзників "Перш за все Німеччина" був реалізований. Але не капітулювала Японія – остання країна з Троїстого союзу.

17 липня у місті Потсдам поблизу Берліна розпочалася конференція за участі лідерів США, Великої Британії, СРСР. "Велика трійка" визначала долю Німеччини після війни. Окремо Америка, Британія та Китай узгодили та направили Японії ультимативну Потсдамську декларацію – вимогу щодо капітуляції.

Сталін, Трумен та Черчилль на конференції у Потсдамі

Японія отримала її 26 липня 1945 року. СРСР ще готувався оголосити війну, президент США Гарі Трумен та Черчилль не вимагали, щоб Сталін поставив під декларацією підпис. Між СРСР та Японією поки діяв узгоджений 13 квітня 1941 року японсько-радянський пакт про нейтралітет. Тож в Японії хотіли дізнатися про позицію СРСР щодо документу, ухваленого у Потсдамі.

Прем'єр-міністр Японії Кантаро Судзукі використав слово "мокусаца" у своїй відповіді щодо висунутих умов капітуляції. Різні значення, які може мати це слово, і використали при перекладі. Одне зі значень – тимчасове утримання від коментарів, інше – ігнорування, відсутність необхідності у коментарях. Одна із популярних нині версій: рішення США про застосування атомної бомби прийняли тому, що переклали слова Судзукі саме у другому значенні.

Бомбардування Хіросіми 6 вересня 1945 року

6 серпня відбулося атомне бомбардування Хіросіми. 8 серпня міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов сповістив про оголошення війни Японії і розпочалася успішна Маньчжурська стратегічна наступальна операція радянських військ. 9 серпня США бомбардували ядерними боєголовками Нагасакі.

"Якщо ми продовжимо боротьбу, це призведе не лише до остаточного краху та знищення японської нації, але й призведе до повного зникнення людської цивілізації", - сказав у радіозверненні 15 серпня (у США ще було 14 серпня) імператор Хірохіто.

Хіросіма після бомбардування та капітуляції Японії 7 вересня 1945 року

2 вересня генерал Дуглас Макартур разом з міністром закордонних справ Японії Мамору Сіґеміцу та начальником штабу японської армії Есідзіро Умедзу підписали офіційну капітуляцію Японії на борту лінкора ВМС США "Міссурі". 

Підписання акту про капітуляцію Японії

Таким було завершення Другої світової війни, яка тривала шість років та один день.

Нагадаємо, що раніше "Ми - Україна" розповідав про десять історичних паралелей, які можна провести між Гітлером та путіним.